Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 106

Однак правильне рішення прийняв Мишко запізно. Морські люди його помітили. Вони підхоплювали дитинчат і ставали на хвости. Викоченими від здивування мутними зіницями уважно розглядали мандрівника.

У Мишка спиною прокотилась величезна крапля поту і лоскотала до сверблячки. Неспокійний погляд хлопчика зачепився за карборунд. Усередині чарівного камінця світився жовтий вогник. Значить, селени для нього не становили смертельної небезпеки. Але страх однаково не випускав хлопчика з липких обіймів. «Морські люди мене не розірвуть на шматки і не з’їдять — неспокійно думав. — Але можуть усиновити. Тоді точно не відпустять мене від себе.»

Зеленушка-підліток визирнула зі заростів ламінарії, що росли коло Мишка, і підморгувала йому. Вона грайливо сховалася. Знову виглянула і знову підморгнула. «Якась пришелепувата. Причепиться і не відчеплюся», — стривожився хлопчик.

Він поплив у бік каньйону.

Поєдинок Мишка з колючою акулою, або катраном

Гористий хребет, що обрамляв річку, служив, звичайно, гарним орієнтиром. Але Мишко до нього не доплив. Справа в тому, що він помітив зміну в поведінці риб. Досі грайливі та безжурні, чомусь стали поводитися неспокійно. Збивалися в клубки і величезним кудлатим тілом прошмигували повз нього. Або ж велика зграя розсівалася — і риби порізно зникали.

До слуху Мишка долинув ледь чутний гул. Він не вщухав, а навпаки — наростав. Ні з того, ні з сього Мишка штрикнули невидимі колючки. Мишко і стинав плечима, і ногами хвиськав. Та де там! Хоч плач — невидимі колючки штрикають, не перестають. А тут ще й карборунд сказився: почервонів, вібрував, підскакував.

Раптом із мороку вод вилізла торпеда. На лискучій спині чорніло гостре трикутне перо. «Ой, мамо, рятуй! Щось страшне суне на мене», — скрикнув хлопчик.

«Колюча акула, морський собака, або катран. Довжина два метри. Належить до живородних риб. Швидкість — 50 кілометрів за годину. Самиця народжує до 15 мальків розміром близько 25 сантиметрів», — бадьорим голосом поінформував Ерудит.

Акула зупинилася неподалік. Буквально в кількох метрах від хлопчика. Широко розплющеними очима він зафіксував таке: рибина хитнула важким обтічним тілом і повільно поплила боком. Плила, звужуючи навколо нього кола. Підійшла так близько, що він виразно бачив у диких очицях лиховісний і жадібний блиск.

Хижачка застигла перед нападом. Плавники, що стирчали обабіч її черева, розчепірилися й дрібно тремтіли, а той, що на спині, неймовірно загострився. Рибина шаліла від збудження. Мишко стиснувся, воліючи перетворитися на малесеньку горошину. Тоді б він загубився у водних просторах, став для морського пса нецікавим. Однак про таке щасливе перевтілення він міг лише мріяти. Поки що.

Акула здригнулася. Переможно й невблаганно посунула дорогою смерті. Важке обтічне тіло заслонило перед Мишком зеленаве видноколо. Він перестав дихати. Заплющив очі й подумки попрощався з життям.

У заціпеніле тіло людської дитини врізалася всією вагою дика первісна сила.

Дивно, що Мишко не відчув пекучого болю. Спочатку ним колихнуло, затим прозвучав оглушливий вибух. Звук був такої сили, немов разом розірвалося кілька підводних мін. Далі пролунали тріскотливі звуки, що нагадували стрілянину з гвинтівки.