Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 102

— О, так, так, Діонісе. 82 проценти різновидів рослин земної кулі зібрані саме під водою, — блиснув обізнаністю член гуртка «Жива планета».

— Гм… Але особливо багатий підводний світ у цьому морі.

Мишко заперечив:

— Татко мені розповідав, що тварин у Чорному морі мало. А на його глибині зовсім мертва зона. Бо там сірководень.

— Можливо, у Чорному морі й водиться сірководень, але у Гостинному — вода тепла й чиста, мов сльоза невинної дитини. Там росте-квітує прекрасний сад Посейдона. Мишо, хай напад павука для тебе стане добрим уроком. Не торкайся, не чіпай ні рослин, ні тварин, навіть тих, що виглядають милими і лагідними створіннями.

— Не переживай за мене. Я маю камінець, який просигналить у разі небезпеки. Правда, сила його невелика. Його раніше носив ворон. Він тут, у кишені. Покажу зараз тобі. Ой, треба до нього добратися… Десь на споді… Ось він, дивися.

— Дійсно, добра штучка, — похвалив Діоніс. — Носи її, Михайле, на грудях. Так зручніше.

— Дякую тобі, Діонісе. Який ти все таки чародійник. Так усе легко робиш, — не переставав дивуватися вдячний Мишко.

Він гладив руду горошину, що висіла у нього на грудях.

— А чому ти не викликаєш для мене гумових ласт?

— Ласти не потрібні. Течія річки швидка. Повітря, яким наповнений дзвін, випиратиме тебе з води. Доведеться змайструвати камінні чоботи.

— Зрозумів. Тягар притисне до дна річки мене, не дасть сплисти на поверхню моря.

— Молодець, правильно зрозумів. А вже коли знімеш шапку Арпоксая, тоді скидай один чобіт…

— …і повітря, що в кулі, мене винесе нагору, — випередив чародійника хлопчик.

Мишко замовк і чекав, що Діоніс його похвалить. Однак той сердито супив оксамитові брови. Підняв вказівний палець і суворим голосом попередив:

— Тільки нічого у воді не торкайся. Там є кущі, квіти, листки, що насправді — хижі тварини. Можуть розірвати тебе на шматки — і з’їсти.

— Треба вони мені, — пхикнув Мишко. — Квіточки, листочки, кущі… Я ж не дівчинка. Для мене головне — зняти зі Скляної Гори шапку Арпоксая і повернути її скіфам. Не бійся. І пальцем нічого не торкну.

— Чого мені боятися? Не я, а ти, Мишо, плистимеш річкою, що під морем.

Гай-гай, хлопчику. Річка не таких бачила сміливців.

Глава десята

Мишко пливе річкою, що на дні моря

Гіпакірій, затиснутий скелястими грядами, ніс свої прісні води дном моря. Підхоплений течією, Мишко то стрімголов летів, то повільно петляв морським безмежжям, немовби полями. Та чим довше він плив, тим більше нудився. Підводив голову, робив спроби відірвати кам’яні чоботи, щоб піднятися трохи вище. Але нічого з того не виходило. Важенний дарунок Діоніса притискав його до каменистого дна.

Урешті-решт хлопчик вирішив перепочити. Долаючи плин води, поплив до обривистого берега. Ухопився за камінь, підтягнувся і навкарачки заліз у печеру. Течія його не доставала. Він спокійно сидів, дивився довкола.