Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 94
User
сучасних поетів.
Її вірші треба не тільки читати, але роздумувати над
кожним словом.
Нерозділене кохання, важка хвороба, високі помисли і
мрії в житті, які не змогли зреалізуватися тут, на землі, при-
вели її до трагічної загибелі. А закохана вона була так сильно,
як ніхто інший із тих, хто її оточував. Кохання у Рути Вітер –
воістину космічне. За коханим вона готова податися в незві-
дані світи. Хіба без трепету в душі можна читати такі її слова:
Неспокійна душа поетеси прагне чогось вищого в цьому
світі, вона прагне випробування, яке вважає Дарунком, бо
добре знає, що «так нічого не дається». Вона не може чекати
спокійного кохання, тихого життя – це не для неї, бо в душі
має вогонь, який рветься назовні, в космос:
І вона покинула цей світ, як шторм океану, як вивер-
ження вулкану. Шкода лишень, що так рано обірвалося на
високому злеті її молоде життя. Вірю, що її душа перебуває
в астральному світі поміж ангелів-хоронителів.
Її віршами, творчими успіхами в мистецтві, вродже-
ною красою захоплювалися не тільки молоді люди, але й
поважні літні особистості. Дехто навіть підозрював, що
трагічна загибель Рути Вітер без злої сили не обійшлась, і
донині вона покрита таїною для багатьох її читачів і навіть
близьких знайомих.
161
ВЕЧІРНІ РОЗДУМИ НА САМОТІ
Роздуми… Роздуми… Давно запримітив, що завжди
у пізню вечірню годину на гадку приходить минуле. Див-
люсь у вечірнє зоряне небо, стишуюсь у задумі і ніби чую
місячний сміх. Згадую слова Нестора Чира: «Відколи світ –
крокують поруч тривога, радість і журба». Чомусь у світі в
людини так багато тривог і журби, а радості лише миттєві,
як і саме життя. Борюся з химерами старості і нічого не
можу вдіяти, бо вони підступні, настирливі і що хоч роби.
Та це й не дивно. Кожному вділено на цьому світі стільки
добра, радості, скільки він заслужив, а добро визначається
не зливою красивих слів, а ділами.
Відколи себе пам’ятаю (а свідомо почав пізнавати навко-
лишній світ з трирічного віку) завжди шукав, пізнавав щось
цікаве, невідоме. Та вже в дитячому віці виникло запитання
для чого людина живе на світі? При чому одна, здавалось,
розкошує, бо має хліб і до хліба, здорова, завжди усміхнена,
чимось втішена, а інша ледве животіє, бо мати рано померла,
а батько про дитину не дбає. Таким залишився в пам’яті мій
шкільний товариш Володя, який жив сам у старенькій хаті,
бо батько після смерті матері подався до міста і там одру-
жився з вдовою. Хлопець приходив до школи замурзаний,
неохайний, голодний і зніяковіло просив когось, щоб йому
позичили карбованця або дали кусень хліба. Звичайно,
таких, щоб позичали гроші, не було, бо добре знали, що
не поверне позичене, а хлібом деколи вгощали. Закінчив
