Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 9

доносити і ніхто цьому не дивується. Або великі тварини:

корови, коні живуть трохи більше двох десятків літ і гинуть,

а птах – чорний ворон, часто голодний, літає у повітрі в

пошуках їжі і живе триста років. У рослинному світі теж

свої особливості: одні рослини наливаються важким колос-

сям, а інші мають одне-однісіньке зернятко і теж тягнуться

до сонця, залишаючи після себе плід. А що вже говорити

про розумних людей, які живуть не тільки інстинктами, а

насамперед керуються розумом, здоровим глуздом і всяке

відхилення від норми сприймають боляче, коли в сім’ї

появляються діти не такі, як інші. В людському суспільстві

одні живуть довго, зберігаючи високу працездатність, інші

з самого дитинства нидіють і вмирають молодими.

Природа і людина… Гармонія і протиріччя… Скрізь

можна спостерігати єдність і різноманітність усього живого

на благодатній землі. Для когось вона справді благодатна,

щедра, для інших – гірше злої мачухи, що байдужа до чужих

дітей, а своїх рідних не має і тому зганяє злість, вихлюпує

погану енергетику на тих, хто її щось скаже наперекір.

15

***

Леся вже кілька днів хвилювалася в очікуванні приїзду

до неї Юрка. Обіцяв, що невдовзі прибуде, але не сказав, у

який день це станеться. Уже третій день дзвонить до нього,

але абонемент не відзивається, перебуваючи «поза зоною

досяжності». Час від часу поглядала на годинника, а кожен

стукіт за вхідними дверима примушував її здригатися.

Переживала, що батько може зустріти хлопця надворі і не

дозволить йому зайти до неї. «Але ж тато в мене добрий і

цього не зробить», – подумала Леся.

І ось Юрко в пообідню пору, після довгого чекання нес-

міло переступив поріг її кімнати, в якій Леся була лише з

матір’ю. Замість привітання мовив:

– Я той, що обіцяв Лесі приїхати до неї, – звернувся

поглядом до матері, тримаючи в руках букет польових

ромашок і здавалося, що хвилюється перед тим, як підійти

до дівчини, а вона засяяла щасливою привітною усмішкою,

яку не завжди можна побачити навіть серед здорових, наді-

лених красою і грацією дівчат.

Юрко поклав на тумбочку квіти.

– О, які чудові квіти! Я бачила такі лише в телевізорі,

а так зблизька – вперше, – призналась Леся. – Як ти дога-

дався, що я їх найбільше люблю?

– Справді, я інтуїтивно догадався, що польові ромашки

тобі сподобаються.

– Піднеси їх мені до обличчя, нехай відчую їх запах.

Він тут же виконав її прохання, а вона вдихала приєм-

ний свіжий аромат лугових квітів і їй здалося, що вона не

лежить у ліжку, а перебуває на зеленому лузі, оскільки не

може ходити, то пташкою літає над ним і шепче до когось

із людей, щоб вирвав їй хоч одну таку квітку, а тут – цілий

букет, то як же не радіти!

А Юрко почав придивлятися до неї зблизька. Кину-

лись у вічі червоні, як тільки-но доспілі вишні, уста, білизна

зубів, рум’яне обличчя з двома ямочками на щоках, і почув

її тихий приємний голос, в якому можна було відчути всі

16

відтінки втіхи й ніжності. Леся була накрита легким покри-

вальцем, і відразу не було видно, що вона лежить на бочку

майже нерухома, а лише деколи витягує вперед тоненькі, як