Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 11

багато зусиль, – каже Юрко, – і в цьому я давно переконався.

– Як добре, що ти дотримав слова – приїхав, а то я вже

почала було сумніватись, що ти говорив правду, хоч в душі

надіялась…

– Оце й добре, що маєш надію, бо як же без надії жити.

Я розвію твою зажуру, що ти не така, як твої ровесниці й

буду з тобою стільки, скільки захочеш.

– Так довго, аж поки не помру? – спитала, тяжко зітх-

нувши Леся.

– Поки не станеш старою-старою.

18

Почувши такі слова, мати почала хитати головою і

тяжко зітхати. Мабуть, згадала розмову з лікарями, які

казали, що особи з такою вродженою патологією довго не

живуть.

– Треба думати про нинішній і завтрашні дні, а не про

старість. Про неї люди, як правило, в молодості не думають,

і це добре – вона сама прийде, лише не до всіх однаково

вчасно, – сказала журливим тоном мати.

– Я з вами цілком згідний, ніхто не знає, що кого чекає.

Треба просто жити і тішитися кожним прожитим днем, –

мовив переконливим голосом Юрко, і почав розповідати

різні пригоди, що нібито траплялися з ним, які були схожі

на дитячі казки, і Лесі було цікаво його слухати.

– Знаю, що це все, що ти розказуєш, неправда, це

вигадки, але я тобі вірю навіть тоді, коли ти говориш

неправду, вигадуєш, аби мене розворушити, – сказала

дівчина й голосно засміялась.

Матері чомусь не сподобались його розповіді, й вона

скривилась, закліпала очима, немов збиралась заплакати.

Дочці теж замерехтіло в очах. Їй здалося, що біля неї не

звичайний хлопець, а чарівник, що прийшов її оздоровити,

підняти на ноги, поцілувати в губи і втекти з квартири, поки

його не проженуть.

Мати запримітила, що Юрко має певний життєвий

досвід, цілком сформована особистість, не схожий на шала-

пута, говорить повільно, наче все заздалегідь обдумав, що

має казати в присутності батьків.

– Ти в батьків одна? – спитав по хвилі Юрко.

– Так, ні братів, ні сестер не маю.

– А тепер будеш мати мене, – сказав Юрко й усміхнувся.

І тут почала розпитувати мати:

– Маєш батьків, був одружений чи розлучився?

– Нікого в мене нема, я виховувався в дитячих будинках,

інтернаті від трьохрічного віку.

– І не одружувався? – спитала мати, пильно глянувши

йому в очі.

19

– Нині не хочу про це говорити, бо минуле мене не вті-

шило, а радше привело сюди, щоб хоч з вашою дочкою

порадіти, і цим давно живу.

У цю хвилю навинувся батько, прийшовши з роботи.

– О, в нас гість! – глянув на хлопця і відразу назвав себе:

Іван Петрович – і простягнув праву руку для привітання.

– А мене Юрком звуть із раннього дитинства, – мовив

хлопець, тиснучи правицю Лесиному батькові.

«Дужий хлопець», – подумав Іван Петрович, відчувши в

потиску його руки змужнілу силу.

– То не просто гість, а мій наречений, – заговорила Леся,

сміючись.

Батько на її слова ніяк не зреагував, а лише спитав:

– Прибув наречений, то кличте до хати, будемо обідати.

– А ми вже чекали, щоб відразу й повечеряти, – каже

дружина.

– На їжі не треба економити, вчасно харчуватися, – запо-

рука доброго здоров’я, – мовив повчальним голосом Іван

Петрович. – Що ж, ходімо до хати, бо й справді вже пізній час.