Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 10
User
палички, руки, але швидко чомусь їх ховає. Йому здалося,
що біля нього не справжня жива душа, а велика лялька, що
вміє розмовляти. Таку колись бачив у магазині серед бага-
тьох дитячих іграшок. Звернув увагу, що в неї густе, коротко
пострижене волосся, кольору ледь стиглої пшениці.
Леся довго тулилась обличчям до квітів, а хлопець у цей
час відчував якусь дивну приємну енергетику, що йшла від
неї. Дівчина щомиті усміхалася, щось говорила, і в її сло-
вах не було й натяку на те, що вона одна з небагатьох таких
нещасних юних дівчат, яких нечасто можна десь побачити.
Юрко мовчки споглядав, як вона нахиляє до квітів своє
обличчя і думав: «Чому така красива на обличчі дівчина
народилася такою нещасною? Що це – помилка природи,
родове прокляття чи гріхи батьків або далеких пращурів, за
які розплачується невинна маленька істота?»
– Мамо, – мовила дівчина по хвилі, – поклади мене у
візок, я хочу бути надворі, показати усім, що можу бути не
тільки з тобою і татом, але й зі своїм хлопцем.
У матері тут же на віях виступили сльози, але вона
мовчки, без прояву невдоволення, виконала її невеличку
забаганку. Вона мало що говорила до хлопця, а радше спо-
стерігала за його жестами, мімікою і хотіла розгадати, що
насправді в нього на думці.
«Напевно, волонтер, та чомусь не признається. Посидить,
подивиться на дівчину, порозмовляє з нею і поїде собі геть.
Це навіть добре, що чужий хлопець її відвідав, адже чомусь
так рідко хтось до них приходить, а всі, хто навідається, спів-
чувають і батькам, і дівчині, від чого їм стає ще прикріше на
душі», – подумала мати, і одне збагнула, що дочка казала
правду, коли призналась, що закохалась у хлопця.
На подвір’ї розмова між ними набрала довірливого
характеру. Леся почала задавати Юркові каверзні запи-
тання, ніби вгадуючи, що те саме хоче почути і її мама:
17
– Ти чому так довго не одружувався? Чекав поки я під-
росту?
– Ні, були інші причини, про які мені не хотілося б зга-
дувати.
– А ти не соромся, мені і моїй мамі можна все казати. Я
хочу багато чого знати, і ти мені в цьому допоможеш.
– Звичайно, що допоможу. Я й тому прибув до тебе,
щоб разом обговорювати те, що тебе цікавить.
Хлопець стояв біля візка, дивлячись на усміхнену дів-
чину, щораз брав пальчики її правої руки і гладив їх сво-
їми, відчуваючи немов із них виходить якась дивна енергія.
Отак розмовляють між собою і Юрко з кожною хвилиною
переконувався, що Леся така ж, як усі інші дівчата, тільки
не має м’язів, підшкірної жирової клітковини, а замість
цього – згорток кісток, що ледве тримаються під шкірою.
Зате розумом не відрізняється від здорових її ровесниць:
може логічно мислити, слухає і підтримує почату кимось
розмову. Він дивувався, що вона, не відвідуючи школу,
багато чого знає, а знати хоче ще більше.
Мати призналась хлопцеві, щоб цього досягнути треба
було і її, і вчителям багато прикласти зусиль. Але дівчина
відразу зрозуміла суть навчання і спрямувала свої зусилля
на одне: навчитися всього того, що знають інші, щоб не
тільки спостерігати за роботою навколишніх, але й самій
щось робити.
– Щоб чогось досягнути в цьому світі треба докласти