Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 35

проїхати, тому що до храму ведуть високі східці, а панду-

сів нема. Але це не перешкода, щоб помолитися, послу-

хати церковний спів, повчальне казання священика. А коли

починають дзвонити дзвони на високій дзвіниці, то Лесі

здається, що той звук аж біля неї затримується, і ще довго

оте «бам», «бам», «бам» у вухах відлунює.

59

***

Уже почалася календарна зима 2015 року, а надворі

наче бархатний сезон осені, яка не хоче зустрічати холодну

зиму. Надворі ні снігу, ні холодного вітру. Усі поговорюють,

що в усьому причина – різке потепління планети.

– Прийде зима, нікуди вона не дінеться, – тішить Лесю

Юрко. – Буду, як і торік, возити тебе санчатами по снігу,

поставимо біля хати снігову бабу, а в квартирі – ялинку.

Напевно, снігові завії десь навмисне затрималися, щоб поя-

витися тут якраз на твоє вісімнадцятиліття.

В кінці грудня 2015 року Лесі мине 18 років. Про це всім

вона казала при зустрічах і просила, щоб у той день наві-

далися до неї в гості. Це буде перший у її житті день, коли

вона відмітить своє таке нещасливе народження. Батьки

до цього часу ніколи навіть не згадували дату її нещасного

народження, бо не хотіли завдавати душевного болю і собі,

і дочці. Та цього разу наважились зробити для неї маленьке

свято, скликавши близьких знайомих і сусідів. І якраз у той

день, ще з самісінького ранку гасав морозяний вітер, кру-

тив сніговими метеликами навколо будівель, пхався у вікно

крізь шпаринку.

Для Лесі така раптова зміна погоди здавалася справж-

нім сюрпризом. Вона тішилась і по-дитячому махала

рукою, наче кликала сніжинки до своєї кімнати. Прибігли

з самого ранку сусідські дівчата, Лесині ровесниці, при-

несли плюшевого ведмедика, а одна з дівчат – квіти орхідеї.

Із сусідньої квартири прийшла молода сімейна пара з п’я-

тирічним хлопчиком. Хлопчик відразу почав заглядати до

Лесі, питаючи чого вона так довго спить. Леся нічого йому

не відповіла, а Юрко сказав жартома, що вона не спить, а

дрімає, чекаючи поки хлопчик заспіває їй пісеньку, і аж

тоді вона проснеться.

Леся мовчки дивилася на радісні обличчя присутніх і

ніби чогось соромилась, а в очах – не радість – сум. «Я не

винна, що такою народилася і живу на світі», – подумала і

мало не розплакалась.

60

Усі, що прийшли, бажали їй здоров’я. Про щастя ніхто

не згадував, аби не ятрити дівчині душу, бо якого можна

чекати щастя, коли вже нічого змінити в її житті не можна.

Вона й сама знала, а, власне, довідалась із Інтернету, що

такі, як вона, довго на світі не живуть і тому старалась, щоб

кожен день не змарнувати. Просила Юрка, аби він читав їй

книжки, особливо полюбляла слухати вірші, новели, опо-

відання. Про романи не йшлося, бо сама довго читати не

могла, а навіть як довго читали Юрко чи матір, то швидко

стомлювалася слухати, виникав головний біль, і вона після

цього надовго засинала.

Леся цікавилась відомими людьми, які померли моло-

дими, залишивши після себе добру нам’ять або, як кажуть,

слід на грішній землі. Дізналася з Інтернету, що багато хто з

таких молодих людей закінчували життя самогубством.

Ні, сказала собі, вона буде жити стільки, скільки їй