Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 33

Він не знав, що відповісти, а лише притулився до її

обличчя, і кілька разів поцілував її заплакані очі.

***

Подружжя давно звикло, що в них є ще одна близька

людина – Юрко. Для них він став наче рідним сином. Пер-

шою довірилась йому Лесина мати. Це було так примітно,

що одного разу в розмові між ними Іван Петрович сказав:

– Якщо станеться щось незвичне, то винною будеш ти.

– Ні в якому разі, – заперечила дружина. – Твоя вина

у нашому нещастю видна неозброєним оком. Так що не

варто мені чимось докоряти.

– Що ти маєш на увазі?

– А те саме, про що ти тільки-но подумав.

Іван Петрович тяжко зітхнув, бо й справді подумав, що

через його патологічні гени у них народилася хвора дочка.

Але чи він хотів цього? Якби знав би перед тим, як одружу-

ватися, то ніколи б не заводив дітей, а взяв би жінку з дітьми,

щоб на ньому закінчився рід і ніхто не мав би такої проблеми,

яка спіткала його сім’ю. І тепер, коли в домі появився Юрко,

то став придивлятися до жінки, яка вже має дітей, але не

має чоловіка. Це була вчителька хімії, що цього навчального

року прибула з двома дітьми до школи, в якій він працю-

56

вав. Невдовзі виявилося, що вона мати-одиначка, а батьки до

своїх синів не признаються. Часто заводив із нею розмови на

інтимну тему, але робив це делікатно, щоб ніхто не запідоз-

рив у його таємничій затії. Він хотів забезпечити собі необ-

хідну допомогу в старості, хоч до неї ще ой як далеко. Свої

далекоглядні плани тримав глибоко в таїні не тільки від дру-

жини, але й від своїх товаришів по роботі. Однак дружина з

якогось часу почала догадуватися, що в нього хтось є, бо при-

ходив тепер із роботи пізніше, аніж ще донедавна. Починав

скаржитися на перевтому, хоча уроками не був обтяжений,

та й домашні клопоти тепер лягли на дружину і Юрка, який

став справжнім господарем у квартирі.

Щоранку після сніданку Юрко з Лесею направлялися в

міський скверик, що був неподалік їхньої квартири. Багато

хто із сусідів віталися з ними. Це радувало обох, але Юрко

ні з ким близько не сходився, бо не хотів розповідати щось

про себе, а головне, затаїв від навколишніх, чому він тут і

хто його сюди спровадив.

Інколи Леся на радостях, дивлячись на Юрка, казала:

«Ти такий смішний, у тебе таке настовбурчене на голові

волосся, як голки у їжака». Він відповідав їй усмішкою і

починав щось цікаве розказувати. За цей час, що він з нею,

лише деколи закрадалась думка, чи варто було слухати свя-

щеника, що має робити після звільнення з тюрми. Але таки

переконувався, що робить добру справу – і він на вірному

шляху. А Лесині батьки нарешті йому повірили у щиросер-

дечних його намірах і почали ставитися до нього, як до рів-

ноправного члена їхньої сім’ї.

З деякого часу почав придивлятися до Лесі, щоб знайти

якісь риси її батьків. Приглядався, та довго чогось особли-

вого не знаходив. Аж ось одного разу помітив, що і в Лесі, і

в її батька є ямочка на бороді. Тільки в батька вона глибока,

а в дочки ледь помітна. Та й то не дивно, бо вона маленька,

а батько кремезний мужчина.

Про свої спостереження сказав Лесиній матері. Якраз

випав такий час, коли Леся спала.