Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 36

призначено з Божої ласки й написано на небесах уже при

народженні. Та все ж інколи закрадалась думка: «Навіщо

я живу така нещасна? Хіба що для мук тих, хто біля мене».

Мати вгощала прибулих солодким печивом, яке сама

спекла, чаєм із квітів, і в квартирі стояв гамір, веселі роз-

мови. Усі, хто як міг, потішали Лесю, а вона раділа, що

навколо неї так багато зичливих людей.

Іван Петрович сидів у гіркій задумі, і лише деколи кине

якесь слово та й вмовкає. Усі в душі співчували подружжю,

якому випала така невтішна доля. З Юрком чомусь ніхто

не починав розмови, а лише звертали на нього зацікавлені

погляди: хто він і що тут робить цілими днями уже так

давно, хоч деякі з присутніх уже знали, що він безкорисливо

доглядає нещасну дівчину, чесно несе свій хрест. Багато хто

із сусідів повірив Лесиному батькові, що Юрко – волонтер і

робить добру справу цілком із моральних міркувань.

Гості привітали Лесю, погомоніли з нею на різні теми,

але ніхто навіть не заїкнувся про її нещасну долю, щоб не

завдати їй болю в такий день. Тихенько заспівали «мно-

гії літа, многії літа…» і пішли кожен до своїх домівок. А в

61

Лесі після таких відвідин пробудилось дивне почуття надії,

що може трапитись якесь диво, і до неї прихилиться доля,

обділить її своєю увагою. Їй подали цукерку. Вона розгор-

нула її з паперу і почала смоктати, захлинаючись солодкою

слиною, а відтак сплюнула в хустинку, бо стало її чомусь

нудити.

***

Наступного вечора у Лесі появилася висока темпера-

тура тіла, боліла голова. Юрко взяв її за руку, а вона така

гаряча, що можна попектися.

– Вона вся горить, – каже Юрко. – Треба покликати

лікаря.

– То, мабуть, грип, – мовила мати, глянувши на дочку,

і відчула біль стривоженого серця. Вона раптом скрикнула

жалібним голосом і почала дзвонити в поліклініку.

– Нема вже нікого, нині субота, викликайте «швидку», –

почула голос чергової санітарки.

– Хтось із гостей заразив її грипом, – каже батько. – Чую,

що і я теж захворів.

І тут же згадали, що вчора було в них у гостях багато

людей і одна з сусідських дівчат кашляла, закриваючи

щоразу рота долонею. Недовго роздумували і тут же покли-

кали «швидку». Лікар надягнув марлеву маску і почав огля-

дати Лесю.

– Так, то – грип, – каже. – Нині ми вже мали кілька

викликів до таких хворих з високою температурою. Я раджу

госпіталізувати дівчину в інфекційне відділення, бо цьо-

горічний грип дає тяжкі ускладнення у вигляді запалення

легенів, яке трудно піддається лікуванню.

– Ой не треба до лікарні, я боюсь! – заперечила Леся.

– Не бійся, я буду з тобою, – мовив Юрко.

– Здоровому там нічого робити, тебе, молодий чоловіче,

ніхто не прийме в інфекційне відділення, бо сам захворієш.

– Не хочу до лікарні! – почала кричати не своїм голосом

Леся.

62

– Напевно, якийсь час стримаємось від госпіталізації,

бо бачите, як вона на це реагує. Я – медична сестра і зможу

їй робити все, що потрібно в таких випадках, – каже Сні-

жана Павлівна.

– Ну що ж, насильно її брати до лікарні не будемо, але

відразу застерігаю, що можуть бути всякі непередбачувані

ускладнення. Цього року вірус грипу якийсь особливий,