Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 31

помітним у голосі лукавством.

52

– До безконечності і безкорисливо.

– Не вигадуй нісенітниць. Ти молодий і довго в нас не

втримаєшся, краще йди собі деінде, а нас залиши в спокої.

Леся довго мовчала, проснувшись, але не подавала

жодних звуків, а лише прислухалась до їхніх розмов і чула

більшу половину того, про що говорилось у іншій кімнаті,

а коли почула голос батька, щоб Юрко йшов від них, то

голосно закричала:

– Не треба так, не проганяйте його! Він добрий чоловік,

я не переживу такої втрати, чуєте, тату і мамо!

– Спокійно, донечко, спокійно, – заговорила мати і до

чоловіка:

– Сам винен, а ще претензії хлопцеві ставиш, який не

має злих намірів і почав нам безкорисливо допомагати. За

той недовгий час, що він у нас, Леся стала активнішою, жит-

тєрадісною, я почала працювати, а ти…

– Ой, не знаєш тих людей, які побували так довго в

тюрмі, що в них на душі й на думці. Може, хоче прижитися

в нас, ввійти в довір’я, а потім вчинити непоправне. Я чув

про такі випадки і вони непоодинокі.

Юрко встав і пішов у кімнату до Лесі, почав про щось із

нею говорити пошепки. Він цілував її в губи, гладив куче-

ряву голівку і усміхався.

– Що на них напало? – питає Леся.

– Не знаю. Досі все було добре, а нині, коли я розка-

зав свою біографію чесно і до найменших подробиць, то

почалось те, що ти встигла почути. Чомусь не довіряють,

власне, твій тато сумнівається, що я роблю для тебе все без-

корисливо, та й, зрештою, ми домовились, що між нами –

романтична любов, а вони, бач, проти.

А в спальній кімнаті батьки притихли. Леся прислуха-

лась, чи не почнуть щось знову лукавити щодо Юрка, але не

почула жодного слова. Іван Петрович задумався над почу-

тим словами, що «сам винен», сказаними дружиною.

«Мабуть, таки дізналася дружина, що причиною

їхнього нещастя – народження дочки з хворобою, що

53

передається по спадковості, винен саме він – носій спад-

кової хвороби. Думка, що дружина могла теж пройти

генетичне обстеження і знає, що не вона, а саме він винен,

що дочка такою народилася, закралася в нього давно, і

він очікував, що не сьогодні, то завтра може настати той

день, коли вона покаже йому на двері, якщо він почне їй

щось перечити.

– Немає жодної підозри, щоб він хотів заподіяти нам

якесь зло, – каже Лесина мати. – Наша дочка вже й так пока-

рана, і ти чомусь перестав вірити людині, що прийшла до

нас із найкращими намірами. Юрко – наче подарунок долі

для нашої дочки. Хочеш, то проганяй мене, а його залиш

біля неї! – сказала переконливим голосом, що Іван Петро-

вич аж здивувався. Вона хотіла тут же сказати чоловікові

кілька дошкульних слів, але стрималася.

Юрко і Леся цього вечора теж ще довго розмовляли, аж

поки їх не зморив сон.

***

Стояла погідна, тепла і щедра осінь 2015 року. Сонце із

зеніту дихало теплом, а в небесній блакиті єдина хмаринка

біліла самотою, наче чекала, коли подує вітер і понесе її

вдаль, щоб злитися десь там з іншими хмарами і впасти на

землю дощем.

У такі осінні теплі дні Леся і Юрко, перебуваючи надворі,

тішилися навколишньою природою. Вони не тільки спогля-

дали осінню красу, але й вели розмови про цікаві природні