Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 29

дружина, з якою одружився вранці, кохається з молодим

чоловіком. Обоє сміються голосно, радіють. І тут я підбі-

гаю до них – вони страшенно перелякалися, побачивши

мене в момент пристрасного кохання серед поля. Я кида-

юсь спершу до хлопця з кулакам і б’ю його по голові.

Він падає ниць на землю, прикидаючись непритомним.

Я згадав, що лежачих не б’ють і починаю гамселити дру-

жину. Копаю її, куди попало. Вона верещить так голосно,

що аж луна йде пшеничним полем і нарешті теж падає

обличчям до землі. Я злякався, подумавши, що когось

із них скарав на смерть. Тут же, не гаючи жодної хви-

лини, викликав «швидку» і міліцію. Прибули на місце

злочину майже одночасно карета швидкої допомоги і

наряд міліції. Постраждалих забрали до лікарні, а мене

в камеру тимчасового утримання. Чекав світанку, але

ніхто до мене не з’являвся, лише слідчий карного роз-

шуку десь біля одинадцятої години покликав до свого

49

кабінету і ознайомив мене з обвинувальним актом, де

було сказано, що я підозрююсь у вчиненні тяжкого зло-

чину, а відтак почав допитувати. Я попросив, щоб мені

дали державного адвоката, бо не маю грошей, аби най-

няти приватного юриста.

У СІЗО перебував недовго. Слідчий довів мій злочин

досить швидко. Я не став щось приховувати, щоб не затя-

гувати досудове перебування в слідчому ізоляторі, бо очі-

кування вироку вимотувало усі мої фізичні і душевні сили.

В останньому слові на суді не просив проявити до мене

пом’якшення кари, бо вважав, що заслуговую на суворе

покарання за вчинений злочин. І ось для мене відкрився

новий, досі не знаний світ за колючим дротом. І так у неволі

пробув вісім років.

Спочатку гнітила тюремна камера, перебуваючи

серед бандитів, злочинців, які тут гибіли роками. Швидко

звик і вже тюремна обстановка не була аж надто тяжким

тягарем для мене. Зголосився працювати муляром і став

заробляти гроші. У тюремному продовольчому магазині

міг придбати фрукти, яких так було мало у щоденному

меню для ув’язнених. Читав книжки, поповнював свої

знання, у неділю мав можливість відвідувати тюремну

капличку. Словом, вів себе як належить, не порушував

тюремного режиму, не мав конфліктів з адміністрацією

виправного закладу й зі співкамерниками. Мені навіть

адміністрація хотіла видати позитивну характеристику,

щоб достроково звільнити від покарання. Але я вважав,

що маю відбути повний термін покарання, бо заслужив

його справедливо.

Ще задовго до суду моя дружина написала письмове

прохання, що вона прощає мій поступок, бо й сама дала

привід до вчинення злочину і навіть хотіла забрати свою

попередню заяву. Можливо, вона так і зробила, але судили

мене по факту вчиненого злочину. Бо вона і її наречений

отримали важкі тілесні побої, з тривалими розладами здо-

ров’я. Дружина отримала перелом куприкової кістки, а в її

50

нареченого – закрита черепно-мозкова травма, струс голов-

ного мозку середнього ступеня.

Мої родаки і знайомі, що були тоді на святковому

обіді з нагоди мого одруження, зібрали гроші і віддали

постраждалим, щоб мали за що лікуватися, то на суді мені

не присудили відшкодувати кошти, витрачені потерпілим