Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 30

за лікування.

– І як склалася їхня доля? – перервав розмову Іван

Петрович.

– Дружина зі мною заочно розлучилася й одружилася

зі своїм колишнім нареченим. Кажуть, що дітей у них не

знайшлося впродовж трьох років і вони подалися на заро-

бітки в Португалію. Теперішня їхня доля мені невідома.

– Шкодуєш, що так сталося? – спитала Сніжана Пав-

лівна.

– Мав час усвідомити, що міг тоді поступити інакше.

Треба було перед тим, аніж чинити розбій, добре подумати

про наслідки своїх дій. Дуже прикро, що така пригода ста-

лася саме в день одруження, скарав дружину, яка офіційно

лише півдня вважалася моєю. Навіть не міг собі перед тим

уявити, що станеться така драматична ситуація в моєму

житті.

– Маєш, мабуть, тепер відразу до красивих дівчат? –

питає Іван Петрович.

– Не всі красиві дівчата такі самі, як колись мені попа-

лася.

– То чому, вийшовши із тюрми, не став шукати собі

пару.

– А я і знайшов – вашу Лесю.

– Не розумію я тебе: здоровий хлопець, відбув пока-

рання і міг би створити нормальну сім’ю, ростити дітей

і тішитися світом, а то приблудився до нашої нещасної

дочки. Признайся, в чому тут справа? – питає Лесин батько.

– Що ж, раз така зайшла розмова, то нічого таїти не

стану: в колонії багато разів сповідався православному свя-

щеникові, каявся за свій гріх, але совість щораз мучила, що

51

кара моя не співмірна скоєному злочинові і щодня, а осо-

бливо в кінці терміну покарання, думав про це постійно.

Виношував думку піти в монастир і стати послушни-

ком, а відтак прийняти чернечий постриг. Звернувся до

духовного наставника і той порадив, щоб я знайшов таку

молоду нещасну дівчину і став для неї ангелом-хороните-

лем у повсякденному її житті. Казав наостанку, що зробиш

добрий вчинок, який і компенсує твою провину. І ще додав:

«Іншого виходу в твоїй ситуації не бачу». Виходячи з місця

позбавлення волі, де пробув на тюремних нарах, дивлячись

на світ Божий крізь вікно в стелі, та ще й загратоване масив-

ною арматурою, не з радістю, а з почуттям, що кара вияви-

лась надто легкою і тому-то я тут.

– Хтось про це знає? – спитала Сніжана Павлівна. – Ти

ще з ким-небудь радився, як тобі поступати?

– Відвідав кількох своїх родичів, але про свою затію

нікому не признався, подумавши, що стануть відраджу-

вати, аби я не чинив щось подібне.

Лесині батьки переглянулися і вмовкли. Аж тепер вони

усвідомили, що виявлене Юрком почуття до їхньої дочки

не є коханням, а чинить добру справу через муки совісті, які

не давали йому спокійно жити.

Леся навіть не підозрювала, що біля неї недавній в’я-

зень, який вчинив злочин, і тепер спокутує свій гріх біля неї.

– Здається, ти кажеш правду, – мовила в задумі Сніжана

Павлівна.

– А ще священик радив робити щось таке корисне не

тільки словами, зверненими в молитві до Бога, але й ділами,

бо тільки добрі справи можуть спасти грішну душу. Нага-

дав, що треба поспішати, щоб не спізнитись зробити добре

діло.

Юрко замовк. Усі зрозуміли, що ця розмова далась

йому нелегко, була наче ще одною сповіддю. Мовчали і

Лесині батьки.

– І як довго робитимеш добро? – спитав Іван Петрович з