Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 28

але я справді хочу добра вам і вашій дочці.

Прокинулась Леся, почувши голосну розмову й почала

плакати, примовляючи: він добрий, він мене кохає, тільки

наше кохання духовне, бо я не здатна на інше і це нас задо-

вольняє.

– Не плач, моя крихітко, – сказав Юрко, і Леся тут же

заспокоїлась.

Юрко вмовк, впавши у глибоку задуму.

47

– Про що ти думаєш? – спитала Лесина мати.

– Думаю про те саме, що й ви, але не хочете говорити

вголос.

– А тобі не здається, що це все міраж, марево?

– Зовсім ні, мені нічого не приснилось, не примарилось,

я повністю контролюю свої вчинки. У житті не завжди так

стається, як описується в романах чи новелах. Тут менше

вигадок, а більше правди.

Розмова перейшла на іншу тему. Сніжана Павлівна

почала хвилюватися, що вже пізній вечір, а чоловіка ще й

досі нема дома. «Мабуть, когось зустрів із знайомих і ведуть

довгу розмову про щось наболіле чи просто засиділись за

чаркою вина, – подумала і раптом почула шурхіт в кори-

дорі. То прийшов чоловік. Прошив своїм колючим погля-

дом Юрка і мовив до дружини:

– Ну що ж, нарешті все прояснилося, хто такий Юрко

Зарудний.

– Мені йти в іншу кімнату чи слухати вашу розмову? –

спитав Юрко.

– Слухай і розповідай, але кажи правду, бо я все діз-

нався про твої «подвиги». Бачиш, жінко, я тобі казав про

свою підозру, що він бувалий в’язень, а ти не вірила.

– Як ви здогадалися? – спитав Юрко.

– Татуювання на пальцеві і три літери на ньому говорили

самі за себе, що ти перебував у колонії суворого режиму.

Ну, а тепер розкажи сам, нехай моя дружина почує, хто в

нашій квартирі пригрів собі тепле місце.

– Не «пригрів», а прийшов з добрими намірами, щоб

спокутувати свій гріх і надіюся, що ви мені не станете пере-

шкоджати в цьому благородному ділі.

Юрко тут же догадався, що Лесині батьки хочуть пере-

конатися, чи скаже він правду, бо виявилося, що Іван Петро-

вич багато, мабуть, чого дізнався про нього, адже про його

негідний вчинок люди пам’ятають й донині.

– Що ж, розкажу правду, нічого таїти не стану, – ска-

зав Юрко. – Отож слухайте: після служби в армії знай-

48

шов собі дівчину чепурненьку. Водилися, кохалися і

нарешті вирішили одружитися. Вранці розписалися в

РАЦСі, а після обіду мої далекі родичі влаштували нам у

передмісті на своєму подвір’ї святковий бенкет. У батьків

вона – прийомна дочка і ніхто з них не прийшов, щоб

відсвяткувати таку важливу подію. Потім хтось пові-

дав, що названі батьки були проти нашого одруження.

Зібралися мої знайомі хлопці, кілька дівчат і почалося

весільне дійство. Усі веселі, чаркуються, співають, танцю-

ють. Уже почало смеркати і тут дивлюсь серед гостей не

бачу своєї судженої. Почав шукати. Хтось із колег сказав,

що вона кудись поїхала на автомобілі «Жигулі» з колиш-

нім своїм нареченим. Я тут же взяв мотоцикла у свого

родака і подався вслід за ними. За містом розкинулось

фермерське поле. «Напевно, вони туди втекли», – поду-

мав я і не помилився. Ще здалека на польовій дорозі

побачив легковий автомобіль. Швидко примчався до

них, а вони сховалися посеред пшеничного лану. Я зупи-

нився на певній віддалі від автомобіля і побачив, що моя