Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 23

діяну шкоду. З глибини пам’яті перед очима постає його

колишня дружина, молода, красива. При згадці про неї

настає якесь дивне почуття, ще до кінця неусвідомлене. Чи

те, що він затіяв жити з дівчиною-калічкою, спасе його від

небесної кари, чи нема іншого порятунку? Адже, якщо при-

знатися, то він усе це робить вимушено, бо мучить совість

за скоєний злочин. Він коханий для Лесі і каратель краси-

вої своєї дружини Люсі, повз якої, коли була ще дівчиною,

ніхто не проходив, щоб не зупинити на ній свій погляд.

«От, якби вона могла хоч на хвилину-дві появитись

тут, то впав би і благав, щоб простила йому гріх, – подумав

Юрко. – Але хіба можна простити тяжкий гріх? Що ж, треба

діяти так, як мені порадив на сповіді старенький священик».

За час перебування у криміналі мав можливість кілька

разів сповідатися. До ув’язнених час від часу приходили

євангелісти, адвентисти, Свідки Єгови і православні свя-

щеники. В неволі багато чого дізнався нового, невідомого.

Одні священнослужителі цитували слова, сказані Іваном

Золотоустим: «Немає гріха такого тяжкого, якого б сльо-

зами жалю не можна було б змити». Інші нагадували слова

апостола Якова, що треба не тільки вірити і молитися, але

й робити добрі діла, бо «віра без діла мертва». І він вибрав

для себе покуту: стати опорою для нещасної дівчини.

39

Ось і тепер, після багатьох років неволі, він розмовляє з

людьми, ходить поміж ними й ніхто навіть не здогадується,

що колишній злочинець нічим не відрізняється від інших

людей. Кажуть, що у давні часи лиходіям-злочинцям і

рабам робили на чолі мітку, випалюючи розжареним залі-

зом слова: «раб» або «злочинець». Особливо наносили на

чоло такі мітки тим, хто втікав із неволі.

Інколи йому хотілося признатися Лесі і її батькам про

свій злочин, розповісти всю правду, чому він тут, але завжди

набігала думка, що вони можуть його негайно прогнати зі

своєї оселі і тоді гріха свого не зможе спокутувати.

***

Уже минуло два тижні, як Юрко жив у чужій квартирі,

де опікувався дівчиною-ліліпуткою, яка ще крім маленького

росту не могла без сторонньої допомоги ходити. Робив усе,

аби вона була задоволеною. Радив її матері піти працювати,

бо він уже може самостійно надати всю необхідну допомогу

дівчині. Мати довго вагалась шукати роботу чи залишатися

домашньою господинею. Кілька днів подружжя роздуму-

вали над Юрковою пропозицією. Ніяких зауважень щодо

недбалого догляду у батьків не виникало, але все-таки

часами закрадався сумнів у щирості цього дивного хлопця,

який взяв на себе таку незвичну ношу і робить це зовсім

безкорисливо. Пройшов медичне обстеження і виявилося,

що він цілком здоровий, нема у нього жодних відхилень у

фізичному здоров’ї й психічному стані.

Дочка теж просила матір, щоб вона пішла працювати і

могла там розвіятись од щоденної одноманітності. Сніжана

почала шукати роботу – і аж дивно стало, що у такий важкий

час, коли панує безробіття, знайшла роботу медичної сестри

в міській організації Червоного Хреста. Їй доручили на вулиці

вимірювати людям артеріальний тиск, робити одиноким хво-