Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 25

– У ній вже кілька місяців ніхто не живе. Попередній

жилець поїхав із дружиною на заробітки за кордон, а

квартиру час від часу наглядає якийсь їхній родак. Не

знаю, ким він приходиться господарям, бо в розмови із

сусідами вступає неохоче, – каже жінка. – А я й не дуже

цікавлюсь – мені то треба?

– Ну, а раніше, хто тут жив? – допитувався чоловік.

– О то ціла трагедія трапилася в цій родині!

– Оце якраз мене і цікавить, – мовив задоволено при-

булець, зрадівши, що так відразу натрапив на людину, яка

може відкрити якусь таїну.

– Жив у цій квартирі після служби в армії Юрко Заруд-

ний, але недовго. Приводив на квартиру дівчину, красиву,

молоду, але вона виявилась розпусною дівахою.

– І що, залишив її?

– Власне, у день одруження сталася подія, яку ще й досі

дехто згадує.

Сусідка Юркової квартири, пані Люба, на хвильку заду-

малась, а потім спитала:

42

– А ви хто такий будете, що цікавитесь, наче слідчий чи

може, наш сусід Юрко ще накоїв якогось лиха?

– Я взяв його працювати у свою фірму і хочу довідатись

про нього дещо більше, щоб знати чи можна йому дору-

чати відповідальну роботу, – навмисне сказав неправду, аби

сусідка розговорилася.

– Ото що я вам скажу: він хлопець бідовий, ріс в дитя-

чих притулках з раннього дитячого віку, а потім уже дорос-

лим попав у тюрму.

– За що?

– Мало не до смерті побив свою дружину, з якою про-

жив лише один день після одруження.

– Може, знаєте як і чому це сталося?

– Ой, та це ж усі й досі пам’ятають. Можете, якщо мені

не вірите, то спитайте першого-ліпшого із нашого будинку.

– Та чого ж, я просто хочу знати правду, – мовив Іван

Петрович і почав метушитися.

– Отож, слухайте: кілька місяців після служби в армії

приводив до себе додому свою наречену. Відтак одного дня,

уже не пам’ятаю була це субота чи неділя, розписалися в

РАЦСі і гуляли одруження на подвір’ї Юркового родича,

що жив у передмісті.

– Ну й що? – не терпілося Іванові Петровичу.

– Отут і все почалося, – усміхнулась пані Люба і продов-

жила:

– Уже вечоріло, усі гості, а це були переважно молоді

люди, запримітили, що молодої дружини нема серед

них. Заметушився тільки-но одружений чоловік. Хтось із

присутніх шепнув йому, що його Люся поїхала кудись із

колишнім своїм нареченим. Юрко попросив свого друга,

дати йому мотоцикла в користування на півгодини, бо

виникла непередбачувана ситуація і мусить швидко її

вирішити.

– Бери, тільки не надовго, бо маю теж поїздку, – сказав

товариш, даючи Юркові ключі від мотоцикла. – Може, і

мені треба їхати з тобою, щоб чимось допомогти?

43

– Не треба, я сам справлюсь, – сказав Юрко і миттю

подався в дорогу.

Кажуть, що хтось підказав Юркові, в якому напрямі

вони поїхали. А поїхали вони за місто в пшеничне поле, де

на узбіччі польової доріжки цвіли червоні маки і сині воло-

шки. І треба ж було так статися, що застукав свою дружину

з чужим хлопцем «на гарячому». Та ще й в такий час – в

день свого одруження. Він так побив обох, що довго ліку-

валися в шпиталі, а його тут же арештували, і бідолашний,

зраджений чоловік за свою провину отримав кару перебу-

вати в колонії посиленого режиму впродовж восьми років.