Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 21

чого він тут, і добивається в батьків згоди бути разом з

їхньою дочкою, та ділити навпіл важке її життя. Таємницю

свого вчинку не розкривав, бо знав, що його не зрозуміють і

затулив обличчя обома долонями, щоб ніхто не запідозрив,

що таїть він насправді від присутніх, яка потреба привела

35

його до дівчини-інваліда. Він сів біля Лесі, поклавши свою

руку на її плече і спитав?

– Тяжка моя рука?

Леся заперечливо похитала головою і мовила:

– Мамо й тату! Не перечте йому, нехай залишається

в нас.

– Що ж, залишайся, Юрку, в нашій квартирі. При пер-

шій потребі, щоб їй допомогти вночі – клич нас.

– Мамо, я знала, що ви добрі й дбаєте, щоб я була задо-

волена, і мала, хоч крапельку щастя, – радісно заговорила

Леся.

Мати переживала, що може трапитися якась несподі-

ванка саме цієї ночі, все ще сумнівалась у щирості його слів

і радила хлопцеві робити лише те, що здатний виконати й

наостанку мовила:

– Ну що ж, дитино, я тобі не перечу, щоб ти залиша-

лися в одній кімнаті з Юрком ночувати. Ти доросла, лише

маленька, а розум добрий маєш. Ой, не такою хотіла

я бачити свою дочку, але вдіяти нічого не змогла. Моя

маленька дівчинка не захотіла рости, – сказала тихим жур-

ливим голосом мати і тут же з її очей потекли сльози.

– От спасибі, мамо. Як хороше, що ти мене розумієш.

Нарешті ти збагнула розумом, що в нас з Юрком – любов.

Юрко готувався до сну, почував себе впевнено, наче мав

досвід, як вести себе з такою людиною, яка не може себе

обслужити і його поведінка викликала у Лесиній матері

повагу до нього.

– Ну йдіть уже в свою кімнату, – сказала Леся, – а нам

дайте спокій своїми підозрами.

Пішли батьки у спальню, а Леся і Юрко ще довго про

щось розмовляли. Леся першою заснула. Мабуть, вдалось

взнаки хвилювання триденного очікування на повернення

до неї Юрка. Не засинали довго лише батьки, прислухаю-

чись, що діється в кімнаті, де спить їхня дочка і чужий хло-

пець. Вони переживали, щоб з дочкою чогось лихого не ста-

лося. Боялись, що вночі Юрко може вкрасти дочку і втекти

36

з нею, щоб продати її органи чорним трансплантологам.

У їх уяві поставала жахлива картина всього того, що може

статися. Вони ще сумнівалися у щирості намірів молодого

хлопця стати для їхньої дочки не тільки помічником, але й

чоловіком. Навіть закрадалась думка, що треба було ввечері

покликати поліцію, щоб вияснила справжні мотиви такого

незвичного поступку, але чомусь стримались. Напевно,

пожаліли дочку, добре знаючи, що вона почне плакати, а

це так боляче бачити її сльози.

Леся після опівночі прокинулася і прошепотіла:

– Хочу в туалет.

– Тихенько, хвилинну, я не сплю,– сказав Юрко і взяв її

на руки, щоб занести до туалету.

Тільки-но він зробив два кроки у кімнаті, тримаючи на

руках Лесю, як почув голос матері:

– Куди ти направився з нею?!

Спросоння їй здалося, що Юрко втікає з нею надвір.

Хоч ще звечора провірили його паспорт, який не викликав

жодної підозри про якусь підробку документа.

Юрко не відповів на запитання, а швиденько посадив

її в туалеті на унітаз, щоб Леся справила свої фізіологічні

потреби.

– Все, я вже…можеш нести мене до кімнати.