Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 12

Мати швиденько кожному насипала в тарілки борщу,

поклала в глибокий полумисок салат із свіжих помідорів,

варене індиче м’ясо, покраяний на скибки житній хліб.

– Схочете добавки, то скажете, а я тим часом погодую

Лесю смачною гречаною кашею, – каже Сніжана Павлівна.

Юрко вмить піднявся з місця – і до Лесі.

– Дайте мені піднос, я хочу сам їй допомогти.

– Сиди і смакуй, хлопче, то не твоя турбота. Леся не зви-

кла, щоб її хтось чужий годував.

Юрко перестав їсти і каже:

– Але ми домовилися з Лесею, що я буду не тільки у вас,

як гість, а виконувати іншу роль.

– Ага, ага, – підтвердила Леся. – Ми одружимось і

будемо завжди разом так само, як ви, мої батьки.

Батько, почувши такі слова, аж закашлявся і двічі пчих-

нув. Від кашлю і пчихання побагровіло його обличчя. Він

почав глибоко дихати, а відтак питає Юрка:

20

– Признайся, ти щось приховуєш?

Юрко якусь хвилину мовчав, бо вже розказував у при-

сутності Лесиної матері, чого він тут і нема в цьому ділі яко-

гось криміналу.

– Покажіть мені юридичні перешкоди, де б заборо-

нялося дівчині з обмеженими фізичними можливостями

одружуватись? Такого закону нема, адже живемо в цивілі-

зованій країні.

– Розкажи про своє минуле, – питає батько і так пильно

дивиться йому в очі, наче хоче в них щось прочитати.

– Сирота, виховувався в інтернаті, закінчив училище,

працював на різних роботах, маю однокімнатну квартиру

в місті.

– Кому залишив своє житло?

– Нікому, я вирішив продати квартиру, щоб за виручені

гроші якийсь час безбідно проживати з Лесею, поки знайду

підходящу роботу.

– Ти чимось провинився, що хочеш покинути рідне

місто?

Юрко не чекав від Івана Петровича такого запитання і

знітився, почав метушитися, наче його спіймали на чомусь

недозволеному.

– Не перечу, мав і маю, як і кожна людина, гріхи, але

стараюсь їх позбутися, ходжу до церкви, сповідаюся і гадаю,

що не доведу вашу дочку до гріха,– сказав і на мить вмовк,

лише запитальним поглядом дивився на дівчину, що при-

слухалася до його слів, а відтак продовжив:

– Правда, Лесю, не станемо грішити, бо за гріхи треба

буде відповідати в пеклі, а мені й тобі хочеться, хоч крапе-

льку щастя зазнати, якщо не тут, на землі, то на тому світі.

Чи не так?

«Вміє говорити, переконувати. Треба розгадати його

справжні наміри, бо ніде ще не чув і не бачив, щоб здоро-

вий хлопець охоче брав собі за дружину дівчину-ліліпутку,

та ще й таку, яка не може сама себе обслужити. Це якесь

безглуздя», – подумав батько і сумнів, що хлопець каже

21

правду, не покидав його ні на мить. А Леся мовчала, не зна-

ючи, що на те казати.

– Чому саме до нас прийшов? – питає батько.

– Так мені наказано зверху, – відповів Юрко, піднявши

вказівний палець угору.

– Приснилось чи що?

– Ні, не приснилось, сам дійшов до такого розуміння,

що вона потребує мене, а я її.

«То якесь диво з див, нерозгадана таємниця», – подумав

батько й глянув на дочку, яка радіє, тішиться, що вона зна-

йшла собі пару і навіть не сумнівається, що може критися

в такому поступкові хлопця якась небезпека не тільки для

неї, але й для її батьків.

«О, не інакше, як схоче вкрасти її і продати на органи