Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 38

Життя, життя, для чого ти нам дане? Звідки ми прийшли і куди йдемо? Відповіді нема. Під моєю подушкою тиша. Слухаю деякий час тишу, потім набираю повні легені повітря, відкидаю убік подушку, зриваю з себе ковдру, встаю.

Мої босі ноги вже, здається, в міліардний раз чалапають по холодному білому кахлі ванної кімнати. Встигаю ухопити в дзеркалі кавалок сновидіння про Золоту Піраміду Духу… Заплющую очі і повільно крізь ніздрі вбираю в себе повітря, згадуючи нічне сновидіння. Гармонія, Єдність, дикобрази, пацюки, лайно…

— Пошукай у місті пральний порошок, — зазирає до ванни дружина, саме у той момент, коли я стою і дзюрю в унітаз.

— Добре, — автоматично погоджуюсь я, спостерігаючи за пружною цівкою.

Посцявши, іду вмиватися. Стаю перед раковиною і знову заплющую очі. Уламки снів кришаться й падають у провалля реальності нового дня, який постає переді мною у всій повноті фізичного життя, боротьби за виживання, тілесних тортур, емоційних страждань, безнадійних переживань, інтелігентських рефлексій тощо. Розплющую очі. Переді мною біла раковина, скляночка з зубними щітками, сріблястий кран в якому перекрученим, вигнутим відображенням відбивається моя пика. «Це гарний образ спотворено фізичною реальністю світу, який у снах видається таким гармонійним і зрозумілим», — думаю я, зі злістю відкручуючи кран, і у такий спосіб бодай частково, зганяючи на ньому свій безпорадний гнів на оточуючу мене матеріальну реальність.

Зранку, я це помітив давно, у мене особливо загострене відчуття того, що все життя людське — марнота марнот. Для мене завжди важко починати новий день. Але хіба хочеш? Мусиш! А-а-ах, — позіхаю я голосно і вдаюся до екстремістських, радикальних дій щодо боротьби із залишками сну. Просто беру і хлюпаю собі в обличчя холодною водою! Зубна щітка гуляє по зубах, і присмак м'яти пощипує за язика. Холодна вода летить в обличчя, падає важкими, як кулі, краплями на підлогу, стіни й дзеркало. Під навалою цих пристрасних різких рухів залишки снів остаточно зникають, відступають кудись у тінь, поступаючись цілком природному фізичному задоволенню від того, що тіло, на відміну від непевних духовних станів, наче росте, наливається силою та енергією й наприкінці процесу умивання заповнює собою увесь довколишній простір. Потім я приймаю душ. Далі я розтираюся рушником, розчісую волосся і вже насамкінець розправляю плечі. Я стрункий, пружний і рішучий! Я готовий до дій!

— Все о'кей, рідна моя, — вистрибую я із ванни, — ти готуй мені кашку, а я швиденько по молоко! Може, і справді, встигну.

— Ти навіщо помідори пальцями з банки брав? — гнівно питає вона мене. — Пом'яв же ж половину! Ну чисте жлобство!

Але я не відповідаю, бо зайнятий важливою справою — готуюся до «полювання на молоко».

О, святе молоко! Боротьба за тебе є такою ж важливою, як боротьба за саме життя, бо на тобі ми варимо каші для дитини, тебе наливаємо у чай, на тобі печемо млинці, а коли є можливість, просто п'ємо з солодкими булочками чи пряниками. Але всі у цьому місті знають, як нелегко ти даєшся, бо щоб тебе «узяти», треба вставати о шостій чи сьомій ранку, вистоювати довгу й похмуру чергу, одним словом, воювати, брати тебе з боєм, виборювати у життя кожну твою краплину! О, святе молоко, я йду по тебе! Або, як казав той: «Йду на ви!».