Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 149

— А труп синочка знай собі розкладався, — голосно прошепотів Чепурун. На нього зашикали.

— …багато хто намагався оживити принца — та марно. І тоді заявився до палацу один мандрівник. Попросив він у короля дозволу переночувати в тій печері. А опівночі, коли сови й нетопирі вилетіли на полювання, мандрівник витяг із дорожнього мішка молоток та зв’язку осикових кілків…

З цими словами Оповідач узяв із рук синьйорини Лілі перший кілочок — помаранчевий, наче апельсин, — і приставив до віка домовини. Та в останній момент наче замислився — і повернувся до зали.

— Ні, — сказав, — що ж це я: не личить казкареві перетворюватися на героя історії. Мабуть, попрошу-но про допомогу найактивнішого з наших глядачів. Юначе, — вказав він на Чепуруна, — якщо ви не проти?..

Стеф засміявся й поплескав приятеля по плечу, той пробурчав щось собі під ніс і пішов, куди ж йому було діватися, не відмовлятися ж при всіх.

…знаряддя вбивства, думала Марта. Піди вгадай. Я ж забула спитати в Елізи, через що він помер. «Обличчя сильно знівечене» — це взагалі ні про що. Його могли й потім… після всього, щоб не розпізнали. То що в мене є? Поранена рука Яромира — якщо Штоц чинив спротив, цілком міг подряпати, наприклад. Подивитися б, що у нього під пов’язкою…

Після першого ж удару кілочок увійшов у віко на третину. Чепурун озирнувся на синьйора Оповідача, той покивав і махнув руками залі — підтримаємо, мовляв, аплодисментами. Запанувала тиша, але буквально на кілька секунд — а потім Гюнтер підняв долоні й почав ритмічно плескати, його підтримали інші хлопці з доброзорівців — і якось само собою виявилося, що вже вся зала дружно ляскала в долоні.

Крім, звісно, Ніки: та підхопилася і явно збиралася втрутитись у виставу.

Не встигла.

Чепурун, сприкрений усією цією катавасією, бажав лише якнайшвидше втекти зі сцени — і бахнув молотком по кілочку так, що той увігнався ще на третину. А потім узагалі запав усередину, провалився — й із отвору вилетіла червона хмарка.

В залі охнули, Ніка заверещала.

Хмарка покружляла над головою в Чепуруна, потім здійнялася до ламп над сценою…

— Це метелики! — гукнув хтось. — Крихітні метелики, от, дивіться, я на відео збільшив.

…мотив, думала Марта. Що могли не поділити вчитель рідмови і двадцятирічний хлопець, який приїхав з-за ріки? Зайдемо з іншого боку: що могло їх пов’язувати? Ніка. Відповідь очевидна — але вона ні до чого не веде. Ніку Штоц особливо не виділяв, а якби — збожеволіємо й припустимо — йому спало на думку щось непристойне, Ніка скандал влаштувала б ого-го. Але якщо навпаки? Якщо Штоц дізнався про те, що Яромир із нею зустрічається, і чомусь захотів покласти цьому край? Дізнатися він міг, просто побачив їх на шкільному подвір’ї. Але з якого дива втручався б, хто йому Ніка? І яке йому діло до Яромира?

— Слухай, я тут подумала… та сядь ти, скільки можна страждати, нічого з ним не станеться!