Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 147

Синьйор Оповідач посміхнувся їм усім, зробив рух по колу, демонструючи всім курча у короні.

А потім нахилився і відкусив йому голову.

Зала охнула. Пані Форніц підхопилася й наказала класу негайно збиратися! А щодо циркачів — вона неодмінно звернеться до єгерів, всьому є межа, демонструвати такий рівень жорстокості дітям не-при-пус-ти-мо! Де пан Вакенродер, чому, щойно він потрібний, його ніколи немає?! Та ввімкніть уже хтось світло, скільки можна!..

Пан Пансир підвівся й повідомив, що директор зараз на важливій зустрічі, але ми, безумовно, самі впораємося — певно, сталася помилка і нам продемонстрували один із тих номерів, що призначені для дорослої програми.

Синьйор Оповідач слухав їх із ввічливим виразом на обличчі. І продовжував жувати.

Одну молодшокласницю знудило, Віктор підвівся і вивів її. Але решта — в тому числі малявки — стежили за Майстром історій швидше із захопленням.

Увімкнули світло, і стало видно, що губи в старого трохи заплямовані чимось темним. Народ, не звертаючи увагу на вчителів, які продовжували собі сперечатися, — витріщався й знімав на відео.

— Дешево, — з презирством сказав Стефу Чепурун. Обидва сиділи попереду й далі робили вигляд, що Марти не існує. — У нього там точно кишені потаємні, живе сховав у одній, оце витягнув з іншої. О, так і є!

Синьйор Оповідач дожував, дочекався, поки вщухнуть суперечки, і голосом вже не оксамитовим, а громовим попросив шановну публіку не робити поспішних висновків. Потім струхнув лівим рукавом, плавно простягнув до зали кулак, розкрив його — і всі побачили на долоні справжнє курча. Підробне ж, позбавлене голови, старець підкинув у повітря. З ледве чутним «пуф-ф-ф!» тільце вибухнуло — й обсипало глядачів пухом, жовтим, найніжнішим.

Потім — перш ніж пані Форніц встигла вимовити хоч слово, — Оповідач зістрибнув зі сцени у залу і, змахнувши рукою, видобув із повітря букет троянд — котрий і був із глибоким, шанобливим уклоном вручений фізичці. Троянди виявилися справжніми — і це остаточно вразило пані Форніц, якій років сто квітів ніхто не дарував.

— А тепер, — сказав пан Оповідач, — тепер нам буде потрібний доброволець. Той, у чиєму серці немає ані краплі страху. Той, хто позбавлений сумнівів. Той, хто готовий зазирнути в обличчя давнім казкам.

У повітря злетіли руки — спершу десять-дванадцять, але поки Оповідач обводив поглядом залу, їх ставало дедалі більше.

— О, який складний вибір! — похитав головою старець. Він обгладив широкою долонею бороду, примружився. — Певно, щоб усе було по-чесному, вчинимо так… — Він зробив паузу. — Скажімо, запросимо на сцену тих, хто сьогодні святкує свій день народження? Є такі?

Всі руки повільно опустилися — натомість підвівся Яромир. Ніка обурено смикнула його за рукав: