Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 150

— Трюцшлер уже п’ятий кілок забиває!

— Хоч двадцять п’ятий. Сама ж чула: на віці отвори. У них, певно, й забиває: там усе розмічено, щоб твого дорогоцінного Яромира навіть краєчком не зачепило. Ти мені краще скажи: Штоц із тобою останнім часом про щось говорив?

— Штоц? Зі мною? Ой, тільки не треба одразу такого виразу обличчя — вже й спитати не можна! Про тебе він говорив. Чи все, мовляв, добре. Йому, типу, здалося, що якісь проблеми.

— А ти?

— А я чесно відповіла, що не в курсі, але наче жодних. Ще здивувалася: ти в нього типу в улюбленичках, чого б напряму не спитати.

— Так йому і сказала?

— Я, може, іноді поводжуся як наївна дурепа, але… Ох, дивись, дивись!

— І коли люди короля зранку прийшли до печери, вони не знайшли мандрівника — лише домовину, пробиту тут і там осиковими кілками. — Синьйор Оповідач знаком дав публіці зрозуміти, що Чепурун заслужив свою дещицю аплодисментів, — потім випровадив Бена зі сцени й продовжував: — Коли ж, обмираючи від страху, капітан сторожі доповів королю про те, що сталося, й отримав наказ виламати віко домовини, він з’ясував…

Старець клацнув пальцями, циркачі в костюмах варварів поставили домовину сторчма, а потім висмикнули сокири, що висіли в них за плечима, і взялися завзято врубатися у віко.

Їм вистачило трьох хвилин, щоб покришити кришку на друзки. Назовні вилетіли ще три-чотири зграйки дрібних багряних метеликів — та й усе. Яромира в домовині не було, кайданки, якими хвилин п’ятнадцять тому прикувала його синьйорина Лілі, звисали порожні. Але застебнуті.

— Господи, — тихо сказал Ніка. — Господи-и-и!..

— Не ний над вухом, — повернувся до неї Чепурун. — Влаштували тут… балаган! Наче діти!..

— Вбивця!.. — видушила з себе Ніка. І потяглася до його морквяної шевелюри.

— Так, руки, руки!.. Ти нерви бережи, Міллер, чого ото через дрібниці… Та блін, живий він, ти більше слухай циркачів. Вони ж із ним від самого початку домовилися, ще коли ми перли на собі ці їхні скрині. Не врубаєшся, да? Там подвійне дно, дзеркала, оце все. Зараз вони його винесуть за лаштунки, вилущать із домовини і випустять через чорний хід, прогулятися. А наприкінці вистави видобудуть звідкись, я чув, старий просив його повернутися за півгодинки. Перевір мобілу, твій ненаглядний збирався смску кинути, як випірне з магічних безодень.

— А раніше сказати складно було? — тихо спитала Марта. Але Чепурун тільки знизав плечима й відвернувся. При цьому з його маківки злетів і приземлився на підлогу перед Мартою маленький… Спершу вона вирішила — метелик, але роздивилася й зрозуміла, що то пушинка.

Жовта пушинка, з тих, на які перетворилося позбавлене голови підробне курча.

Марта навіщось підняла її, і поки Ніка читала повідомлення від Яромира і вистукувала відповідь, — все сиділа й дивилася на жовту пір’їнку з червоною підсохлою плямкою ближче до стрижня.

Потім кинула недбало:

— Що, Чепурун має рацію?

— Так, його підмовили. Пише, пристойно заплатили — і обіцяє, що відпокутує провину. — Вона засміялася, добра душа. — Обіцяє купити отакенний торт, для всіх.