Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 168
Володимир Арєнєв
А наяву? Що втримало її наяву?
— Ви знали, — каже вона. — Від самого початку знали. І директор… Але як він міг?! Чому ви дали йому врятувати документи, але не вивели людей?! Ви!..
Цієї миті один зі спецназівців відчиняє дверцята, щось шепоче на вухо Хаустхофферу. Той киває, дверцята зачиняються, машина м’яко рушає з місця, розвертається. У воротах видно шкільне подвір’я — засипане уламками, цеглою, битим склом. На місці спортзалу руїна. Вестибюль у вогні.
— Це була моя помилка, — спокійно зізнається Хаустхоффер. І пояснює: — Із директором. Чистої води перестраховка. Вибухова хвиля тільки вибила вікна, основний корпус практично не постраждав. А що актову залу не зачепить — це ми знали із самого початку. Я ж казав: у нас усе під контролем.
Машина якраз розвертається так, що видно поверхи: скло, яке повилітало, чорні борозни від уламків, люди, що визирають із вікон…
— Ви ж могли знешкодити бомбу. Навіщо?..
— Сталася жахлива трагедія, — каже пан Хаустхоффер. — Молодий терорист пробрався до школи й намагався її підірвати. На щастя, збираючи бомбу, він припустився певних помилок — і в результаті постраждав тільки спортзал. На жаль, зовсім без жертв не обійшлося, загинув вахтер, пан… е-е-е… вибач, не запам’ятав, як його звали — та й не суттєво. Суттєво те, що саме це напишуть у газетах. І звісно, там не буде ані слова про твою причетність до того, що сталося. Для всіх інших ти просто втомилася від вистави й пішла додому. Ти, Марто, тепер моя людина. А я своїх не підставляю. Пан Вакенродер попереджений, із паном Вегнером я переговорю. Для всіх інших нічого не змінилося, розумієш? Інакше нам із тобою буде набагато складніше виконувати наше завдання.
Марта слухає його, киває і ще не підозрює, що сон цей повертатиметься до неї знову і знову. Знову і знову Марта киватиме у відповідь на слова пана Хаустхоффера. Щоразу — автоматично, наче підмісячний бовванчик щастя та успіху.
Не розуміючи, що він мав на увазі. Навіть не здогадуючись.
І так — аж до того дня, коли вона вдруге побачить єдинорога.
Кінець другого тому
ВІД АВТОРА
«Дитя песиголовців» мало стати складовою частиною другої і, як я тоді вірив, останньої книжки «Сезону Кіноварі». Але під час роботи стало ясно, що все замислене в один том не вмістити — так з’явилося «Дитя песиголовців».
Ця книжка вимагала трошки більше часу (частково через складність матеріалу, частково ж — через три міжнародні антології, а також дитячі книжки «Відчайдушний боягуз» та «Справа про зухвале викрадення пташенят»).
Що ж, лишається подякувати друзям за допомогу в роботі над книжкою, а читачам — за терпіння й сісти дописувати третій том…
