Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 5

Коли маркітантка замовкла, жінка промимрила:

— Нашу сусідку звали Марі-Жанна, а нашу робітницю звали Марі-Клод.

Сержант Радуб тимчасом струнчив гренадера:

— Мовчав би ліпше! Ти перелякав жінку. При жінках не можна лаятися.

— Та ж справжня мука для чесної людини, — відповів гренадер, — слухати таких чудернацьких людей, у яких свекра покалічив сеньйор, діда заслав на галери кюре, батька повісив король і які, чорти б їх узяли, б’ються, бунтують, головами готові накласти за сеньйора, кюре та короля!

Сержант крикнув:

— Ану, тихо!

— Я замовкну, сержанте, — відказав гренадер, — але ж досадно, коли така гарна жінка, як оця, наражає свою голову на небезпеку заради прекрасних очей якогось попа.

— Гренадер, — сказав сержант, — тут не клуб секції Пік. Досить балаканини. — І обернувся до жінки:

— А де твій чоловік, жінко? Що він робить? Що з ним?

— З ним нічого, бо його вбили.

— Коли?

— Три дні тому.

— Хто?

— Не знаю.

— Як? Ти не знаєш, хто вбив твого чоловіка?

— Ні.

— Сині? Чи білі?

— Куля вбила.

— Три дні тому?

— Так.

— В якій стороні?

— Біля Ерне. Мій чоловік упав. От і все.

— А відколи твій чоловік помер, що ти робиш?

— Веду своїх малят.

— Куди?

— Куди очі дивляться.

— Де ти спиш?

— На землі.

— Що ти їси?

— Нічого.

Сержант, підсмикнувши вуса аж до носа, скорчив гримасу, що надала його обличчю войовничого виразу.

— Нічого?

— Ну, терен, торішню ожину, як де лишилась, паростки папороті.

— Так. Це все одно, що нічого.

Старший хлопець, здавалося, розумів, про що йдеться.

— Я хочу їсти, — сказав він.

Сержант витяг з кишені шматок солдатського хліба і простягнув матері. Мати розломила його надвоє і дала дітям. Малі жадібно заходилися жувати.

— А для себе не лишила, — пробурчав сержант.

— Бо не голодна, — сказав солдат.

— Бо мати, — мовив сержант.

Діти перестали їсти.

— Пити, — сказав один.

— Пити, — повторив другий.

— В цьому чортовому лісі і струмочка немає! — сказав сержант.

Маркітантка взяла мідну чарку, що висіла в неї на поясі поруч із дзвіночком, відкрутила кран манірки, що висіла в неї через плече, налила кілька крапель у чарку і піднесла її дітям до губ.