Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн

ЧАСТИНА ПЕРША

НА МОРІ

КНИГА ПЕРША

СОДРЕЙСЬКИЙ ЛІС

Наприкінці травня 1793 року один із паризьких батальйонів, приведених у Бретань Сантерром, робив розвідку в страшному Содрейському лісі, поблизу Астілле. В батальйоні налічувалось не більш як триста чоловік, бо він зазнав великих втрат у цій суворій війні. То була епоха після Аргонни, Жемаппа і Вальмі, коли в першому паризькому батальйоні з шестисот волонтерів лишилося двадцять сім чоловік, у другому — тридцять три, у третьому — п’ятдесят сім.

У батальйонах, посланих з Парижа до Вандеї, було дев’ятсот дванадцять чоловік. Кожен батальйон мав три гармати. Їх сформували дуже швидко. 25 квітня, — в той період міністром юстиції був Гойє, а військовим міністром — Бушотт, — секція Бон-Консей запропонувала послати батальйони волонтерів до Вандеї; член комуни Любен зробив про це доповідь. 1 травня Сантерр мав готових до виступу дванадцять тисяч солдатів, тридцять польових гармат і батальйон канонірів. Ці батальйони, хоч і дуже швидко створені, були, проте, організовані так добре, що й досі правлять за зразок при формуванні лінійних рот, змінено тільки співвідношення між числом солдатів і унтер-офіцерів.

28 квітня Паризька комуна дала волонтерам Сантерра наказ: «Ні милості, ні пощади!». Наприкінці травня з дванадцяти тисяч людей, які покинули Париж, вісім тисяч було вбито.

Батальйон, що вступив у Содрейський ліс, був насторожі. Не поспішали. Поглядали пильно і праворуч, і ліворуч, і вперед, і назад. Клебер сказав: «Солдат має око й на спині». Йшли вже чимало часу. Котра могла бути година? Який час дня? Важко було сказати, бо в таких диких хащах завжди ніби вечірня мла, і в цьому лісі ніколи не розвиднюється.

Содрейський ліс зажив недоброї слави. Якраз у цих нетрях почалися в листопаді 1792 року трагічні злодіяння громадянської війни. Мускетон, кульгавий лиходій, вийшов саме з цих похмурих хащів. Волосся підіймається від жаху, — стільки вбивств було вчинено тут. Ніде немає страшнішого місця.

Солдати заглиблювалися в ліс обережно. Все вкривали квіти: навколо була тремтлива завіса з гілля, від якої віяло чудовою свіжістю листя. Промені сонця тільки де-не-де пробивалися крізь ці зелені сутінки. Земля наче була вкрита килимом моху, то схожого на гусінь, то зірчастого, вишитим і помережаним косариками, серпієм, луговими нарцисами, весняним шафраном і якимись простенькими синенькими квітами, що провіщають добру годину, Солдати пробиралися в ліс крок по кроку, мовчки, обережно розсуваючи густий чагарник. Над багнетами щебетали пташки.

В гущавині Содрейського лісу колись, за мирних часів, провадились нічні полювання на птахів. Тепер тут полювали на людей.

Берези, буки і дуби стояли стіною. Мох і густа трава заглушали в ньому звуки людських кроків. Хащі були майже непролазні, а де й траплялася стежка, то зразу ж зникала. Густо розрослися кущі дикого терну, папороть, колючі чагарники, живопліт, височенна ожина. За десять кроків не можна було розгледіти людину. Часом між гілками прогулькне чапля або водяна курочка, показуючи, що близько болота.