Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 7

Цей корвет, зареєстрований у Трініті-Гауз під назвою «Клеймор», на вигляд здавався вантажним кораблем, а насправді був військовим. Він скидався на важке й міцне торговельне судно, але цей вигляд був обманливим. Будуючи його, мали на увазі подвійну мету — хитрість і силу: коли є можливість, — обдурити, а якщо необхідно, — битися. Для завдання, яке він мав виконати цієї ночі, на середній палубі, замість вантажу, поставили тридцять каронад великого калібру. Ці тридцять каронад, — чи тому, що передбачали бурю, чи, вірніше, щоб надати кораблю мирного вигляду, були замасковані, — їх закріпили на місцях потрійними ланцюгами, причому дула впиралися в щільно закриті люки. Ззовні не було видно нічого, — на корвет ніби наділи маску. Звичайно військові корвети мають гармати тільки на верхній палубі. Але в цього, призначеного для раптових нападів та для засад, верхня палуба була порожня, і батарея містилась на середній палубі. «Клеймор» був корабель масивний і досить громіздкий, проте з добрим ходом. Він мав найміцніший в усьому англійському флоті корпус, і в бою був вартий цілого фрегата, хоч і мав замість бізань-щогли жердину із звичайним косим парусом. Руль в нього був незвичайної, вигадливої форми, з округлою, рідкісною на ті часи рамою, — виробом верфей Соутгемптона, ціною п’ятдесят фунтів стерлінгів.

Екіпаж «Клеймора» складався виключно з французів — офіцерів-емігрантів і матросів-дезертирів. Добирали їх дуже ретельно: кожен був добрим моряком, добрим солдатом і добрим роялістом. Вони були потрійними фанатиками, відданими кораблю, зброї і королю.

Крім екіпажу, на кораблі був іще півбатальйон морської піхоти на випадок, як виникне потреба висадити на берег десант.

Капітаном корвета «Клеймор» був кавалер ордена святого Людовіка, граф Буабертло, один з найкращих офіцерів колишнього королівського флоту, його помічником — шевальє де-Ла В’євіль, що командував тією ротою французької гвардії, в якій Гош був сержантом, а лоцманом — найдосвідченіший із джєрсейських капітанів — Філіпп Гакуаль.

Ясно було, що цьому кораблю належало здійснити щось незвичайне. Недарма «Клеймор» взяв на борт людину, самий вигляд якої показував, що вона йде на рисковану справу. Це був високий літній чоловік, стрункий і міцний. По його суворому обличчю важко було визначити його вік, бо воно здавалося водночас і старим, і молодим. Це був один з тих людей, які і в старості лишаються повними сил і в очах яких спалахує блискавка. Сорокалітній по бадьорості, вісімдесятилітній по авторитету.

В ту мить, коли він сходив на корвет, вітер розкрив його морський плащ, і стало видно, що на ньому одягнуті штани, чоботи й куртка з козячої шкури, із скуйовдженим хутром всередину, а зверху вишита шовком, — словом, повний костюм бретонського селянина. Ці старовинні бретонські куртки мали подвійне призначення — вони були і святковим, і буденним убранням, залежно від того, на яку сторону вдягнуті. Те, що було овчиною протягом цілого тижня, в неділю ставало святковим одягом. Немовби для того, щоб завершити схожість із справжнім селянином, селянська одежа, яку носив цей старий чоловік, була потерта на ліктях і колінах і здавалась давно ношеною, а його морський плащ з грубої тканини скидався на рибальське дрантя. На голові в нього був круглий капелюх, високий і крислатий, як тоді носили, що із спущеними крисами мав вигляд сільського, а коли підняти один край і приколоти до нього кокарду, — перетворювався на військовий. Він носив капелюх по-селянському, без петлиці й кокарди.