Читать «Дізнавач» онлайн - страница 69

Файда спохмурнів, обсмикнув піджак, як кітель.

— Щодо столу вийшло так. Після того як в Остер зайшли німці, почалися арешти. Активістів, партійних, комсомольців. Як годиться за окупації. Ну, і євреїв, звичайно. Їх стріляли на місці. Або централізовано біля Десни. — На євреях він знизив голос, ніби соромився говорити.

Я підчепив його. Мені ще треба було розпитати про Лаєвську.

— А що ви, Мироне Шаєвичу, соромитеся? Всі знають, що євреїв убивали. Нема чого знижувати голос.

Файда швидко кивнув і ще раз повторив, голосніше:

— Євреїв масово стріляли, так.

Я його навіть торкнув за руку. Видно, переживає людина. Але у мене своя робота.

— Ну, вбивали. Далі що. Про стіл ви казали.

— Хату Горобчиків відразу розворушили. Поліцаї постаралися. Стіл хотіли винести. Хтось схотів для себе. Але витягнути ніяк не могли. Стали рубати на частини зі злості. Дерево не рубалося. Потім у хаті оселився німецький офіцер у великому чині. Всю окупацію там і мешкав. При ньому стіл розібрали і винесли. А розібрали як: там штирі, виявляється, були, на них треба було трохи натиснути, стіл і розбирався — по частинах. Ці частини надвір викинули. Люди розтягли по хатах. А коли Євка повернулася з евакуації, спеціально по хатах ходила і частини збирала. У кого стінкою в собачій будці, у кого замість ляди в льоху. Деякі не віддавали. Євка відвоювала. У порожній хаті склала ті уламки та й сиділа над ними. Потім під її керівництвом віднесли на старий єврейський цвинтар, скраю кинули. Євка при всіх сказала: «Все. Капут. Це моє добро і я його особисто поховала. Більш я про це говорити і слухати не бажаю. Я свою справу зробила». Дехто казав, що вона хотіла спочатку дошки в урвищі біля Десни розкласти, де євреїв стріляли. Де її тато з мамою. Але її відрадили. Я кажу — вони дивні. І Євка, і Лілька. У нас уважають, що Лільку не просто так убили.

Я зауважив, що просто так людей не вбивають. Сліпа куля — це інша річ. А якщо ножем — то не просто так.

Файда погодився.

Тоді я сказав, що в Чернігові багато хто з Остра мешкає. Наприклад, така собі Лаєвська. Кравчиня. І жінка приваблива.

Файда на прізвище зреагував очима.

Тут вийшла його дружина. Запросила вечеряти.

У коридорчику стояв рукомийник із дзеркалом. Я хотів тільки руки сполоснути. А глянув — навколо рота чорне коло. Земля присохла. Слину уві сні пускав.

Умився.

Кажу Файді з посмішкою:

— Що ж ви мені не вказали, що обличчя брудне. Незручно.

Файда махнув рукою:

— Я й не помітив.

Аякже. Не помітив. Спеціально. Радів, що я брудний.

Я сів за стіл у недоброму гуморі.

Дружина Файди — Сіма Захарівна — пригощала наполегливо, намагаючись при цьому говорити українською. Я їй раз російською відповів, другий.

Вона знову:

— Пригощайтеся, пригощайтеся.

Страви єврейські. Я похвалив. Наливка, горілка.

Файда пив добре, але мало.

Я випив кілька чарок горілки. Відпустило.

Запитав у жінки, чи знає вона Лаєвську Поліну Львівну. Між іншим.

Вона подивилася на чоловіка і затримала ложку з квасолею над моєю тарілкою.

Файда голосно запропонував випити за мою родину і особливо дітей.