Читать «Дізнавач» онлайн - страница 67

— Пам’ятаю. Ви з культурної справи.

— Так, начебто. Хоч пильності не втрачаю. Ну, до мене? Дружина вечерю накриє. По чарці вип’ємо. Дещо обговоримо.

Файда дивився на мене з проханням.

Довид креслив на піску палицею. Виявляв зацікавленість.

— Довиде Срулевичу, я зараз у вас заберу свої речі. Переночую у товариша Файди. Щоб вас не обмежувати. Раненько поговоримо.

Довид не відповів ані звуку, підвівся і гаркнув у розчинене вікно:

— Малко, віддай йому!

Малка висунулася через підвіконня з моїм речовим мішком. Тримала у висячому положенні щосили.

Я так і прийняв від неї своє майно: не по-людськи. Як злодії один одному передають.

Файда спостерігав з кривою усмішкою.

У спину нам Малка грюкнула вікном. Здалося, аж шибки летять. Озирнувся. З-за фіранки погрожував кулаком Зусель.

Я глипнув на вузол, яким стягнув лямки речового мішка. Вузол мій. Ніхто в сидір не лазив.

Дружина Файди готувала вечерю.

Ми з господарем сіли в садочку.

Він завів розмову про загальні питання.

Але незабаром перейшов до головного.

— Михайле Івановичу, мушу вас попередити, що ми тут пильнуємо. Я особисто не один і не два рази проводив виховні бесіди з громадянином Басіним і з громадянкою Цвинтар. Вони дозволяють собі чортзна-що. Ганьблять на кожному кроці ваше чесне ім’я. Ви в курсі?

Я заперечливо хитнув головою.

— Ну ось, а вам і невідомо, що проти вас плетуть тенета. Ви коли в Острі були минулого разу, ви до Басіна і Зуселя не заходили? Не заходили. Мені Довид навіть скаржився на вас, що в Острі були, а не зайшли. Він вас краєм ока бачив. А ви його не бачили? Не бачили, звичайно. Інакше, навіщо вам до нього не заходити? Він каже, що ви до нього приїжджали. А не зайшли. Образився. Я йому пояснив, що ви, напевно, у своїй справі повз нього проїжджали. Можете на мене цілком розраховувати.

Файда ніби перейшов до виступу, а не провадив розмову за столом у своїй хаті.

— І ось зараз, у такій обстановці, коли всі сили нашого народу мобілізуються навколо смерті товариша Сталіна, Довид поширює свої брехні. Як вам це подобається? Мені не подобається. І нікому в Острі з єврейського населення не подобається. Нікому. Точно вас запевняю.

Я не витримав:

— А до чого тут єврейське населення? Ну, Довид з горя несповна розуму. Тож у нього всі підстави. І зять та донька. І онуки врозтіч. Ну, він єврейської нації людина. Не заперечиш. Але нащо ви вирізняєте і відокремлюєте: ми, євреї, ми, єврейське населення. Він на мене як людина бочку котить, а не як єврей. Це наша з ним родинна справа. Родинна. Через Йосипа. Тож саме об’єднуватися треба навколо пам'яті нашого Сталіна. А ви знову розділяєте. Що я в формі, в даний момент нічого не означає, тим більш поганого. Я приїхав до рідного дідуся моєї прийомної дитини Йосипа. І оформлена моя прийомна дитина Йосип за всіма правилами. А в хату до Довида зі своїм статутом я не пхаюсь. Лікарі його швидко поставлять на одужання. Шкода пацанів. Це — так.

Файда розгублено мовчав. Усвідомив, що не туди звернув.

— Гаразд, Мироне Шаєвичу. Проявили турботу — і дякую. А от скажіть, хто в хаті мешкав, де зараз Довид товчеться? Хата хоч і непоказна, але добра. Шкода, Довид хату занапастить за свого нинішнього ставлення до життя.