Читать «Дізнавач» онлайн - страница 131

Євка подумала, що Поліна має намір улаштувати оглядини. Міліціонер не молодий, але ж Євці також не вісімнадцять. Якраз. Солідний. Він їй одразу навіть у темряві сподобався, і вона сподівалася, що Лаєвська прийде з ним до неї зранку.

Євка з ранку причепурилась і виглядала у віконце Поліну з міліціонерським нареченим. Але ні. Ніхто не з’явився.

Євка скипіла. Сама поїхала до Чернігова і зажадала, щоб Лаєвська повернула їй золоті гроші.

Та відмовилася, і запевнила Євку, що робота триває і наречений знайдеться. До того ж червінців тепер у Лаєвської немає. Якщо Євка хоче дізнатися їхню подальшу долю — нехай йде до сестри. Хоч Лаєвська висловила недовіру щодо того, що Євці це невідомо. Але щоб Євочка навмисне робила вигляд і вдруге вимагала гроші, якими сама вже й розпорядилася, про таке Поліна і думати не хоче. То справи сімейні.

Запитала Євка, не наречений був з Поліною в Острі, міліціонер. Може, Євка йому не сподобалася і Поліна її не хоче засмучувати? Поліна відповіла, що то не Євчин наречений, а Лільчин залицяльник. Поліна з ним приїжджала в гості до Файди. Євка захотіла уточнити, це той залицяльник, що й раніше, чи новий. Лаєвська туманно висловилася, що в Лільчиних залицяльниках заплутаєшся.

Євка була розлючена, а ще й таке чути — неприємно.

Рушила просто до Лільки.

Прочинену через намерзлий сніг хвіртку Євка проминула безперешкодно, постукала у двері.

Їй відчинив той самий міліціонер. Ледве глянув у її бік, і кинувся натягати шинель, після шинелі — чоботи. Не по-людськи.

Так, у підлогу голосом, і каже: «Лілько, мені бігти треба. Ніхто не приходив. Тепер сама чекай». Євка бовкнула: «Я не Лілька». Міліціонер підвів голову і охнув: «Купився!» — «Я сестра. Єва. Ви, якщо треба, йдіть у своїх справах, я Лілечку почекаю. Ви її наречений?» — «Який ще наречений? Дурепа. Скажете Лілі, щоб негайно зателефонувала мені на роботу, коли прийде. У неї зміна давно закінчилася. Вештається десь». І вискочив з хати.

Єва чесно чекала Лілю. Речі не ворушила.

Ліля прийшла за годину. Побачила Євку. Розсердилася. Сказала: «Ну чого ти від мене хочеш? Уважай, що в тебе сестри немає. Тобі краще в кінцевому результаті буде. Кручусь, кручусь, а все дарма».

І так розридалася, як Євка і не уявляла, що людина у мирний час може. Звичайно, вона тут же внутрішньо проявила жаль, що своєю брехнею довела сестру. Але вигляд Лільки, її гарне пальто з чорнобурки, боти на підборах, червона помада — заспокоїли Євку, що все зроблено правильно. Нехай подумає про свою поведінку.

Тут Євка збагнула, що прийшла заради справедливості, заради грошей. Навіщо Лілька у Лаєвської взяла червінці! Нехай або віддає все, або зараз же чесно вони поділять. Щоб поставити кінець.

Євка запитала голосно: «Лілько, де червінці? Ти сама від них відмовилася. І сама у Лаєвської їх забрала. Нібито причому від мого імені і за дорученням. Як тобі не соромно! Якщо це правда, звичайно». Лілька зробила перерву в риданні і замахала руками в обличчя рідній сестрі: «Йди, йди, Євочка! Така вже мить у мене була. Я віддам».