Читать «Дізнавач» онлайн - страница 133

Євка затремтіла спиною і плечима. Не ридала. Тряслася, як циганка. Я в Угорщині бачив. З табору кілька старих бабів-циганок пленталися, ми їм хліба дали. Одна почала танцювати для нас. І звалилася. А плечі тремтіли ходором.

— Не треба, Єво. Відмила б ти руки свої гарні. Відмила б. І не від такого відмивають. І нареченого ти отримала. Гарного. Ти думаєш, сама його заарканила, а може, його тобі Лаєвська підсунула і зі скромності не пояснила, що він від неї. Га?

Євка трусилася і гикала.

Уже коли йшов, з порога вигукнув:

— Зусель зник. Не зголошувався тут?

Євка не відповіла.

За ближнім рогом простояв хвилин п’ять.

Євка вискочила з хвіртки і кинулася бігти кудись. Під пахвою згорток. Газета в деяких місцях продерлася і блищала біла матерія. Чи шовк чи щось таке. І не кудись вона бігла. Я не сумнівався — до Лаєвської.

Спокійним широким кроком я йшов провулком у напрямку до міського саду.

Особливих справ у місті не було. До Лаєвської я не збирався. Хотілося спокійно подумати.

На улюбленій лавці я взяв собі для роздумів Єву Горобчик.

Що Суньку нагуляла і в чужі руки віддала — розповіла відразу.

Що сестра у неї злочинно червінці фактично вкрала — розповіла, незважаючи, що про покійних не треба говорити поганого.

Що через свою дурість довірилася Лаєвській у сенсі нареченого — виклала.

Що в капшуку єврейські коронки з могил — розплескала. Це їй язик повернувся.

Ані сорому ані сумління. Щойно ридала ридма до гикавки. І тут — до Лаєвської побігла весільну сукню міряти. Клинці розставляти.

З усієї нашої розмови з нею в її курячих мізках тільки й залишилося — гладкі її боки.

Я подумав також про те, що Малка, щойно Євка з нею переїхала до хати Лільки, взялася за старе — мацу пекти на волі. Коли я першого разу зайшов — заскочив їх на гарячому. Євка перелякалась і терміново забралася назад в Остер. І готову мацу з собою не забрала. Поламала крупно і розкидала на задньому подвір’ї — для моїх очей. І я побачив. А що мав місце звичайний переляк — не здогадався. Куди курей поділи? Живих не забрали б, галасу багато. Щоб Євка сама їм голови рубала — навряд. Малка — тим паче. Спеціальна людина у євреїв є. Щоб кров спустила і так далі за їхнім законом. Кинути таке добро, щоб сусіди розтягли — не з Євчиною вдачею. Там штук вісім кудахкало. Не менше. Може, Зусель і різав. Прикликала його Малка — він тоді в Чернігові тинявся. Він зарізав, Малка в мішок запхала, євреям продала. Для когось же вона мацу пекла. Ось їм кошерних курей і продала. Ось звідки у неї гроші. За ці гроші й розмова була. Ці гроші вона Зуселю у піджак і засунула. І ці гроші Гришко поцупив. І Суньці віддав. А Сунька — мені.

Малка виразно мені кричала:

— Віддай гроші, мені дітей годувати!

Ось це і є велике Малчине багатство. Через це зникле багатство вона зійшла зі світу. Від переживань. А навіщо Зуселю ці гроші давала — невідомо. І тепер невідомо навік.