Читать «Дізнавач» онлайн - страница 126

Хто їй робив медичне звільнення у випадку прогулів — я не знав. Тепер здогадуюся — Лаєвська через своїх подружок.

Решта — вигадки Лаєвської, її погані натяки і бабські заздрісні випади.

Треба вирішувати нагальні завдання.

Першою на порядку денному стояла Євка.

Я не пішов напролом. Потайки, задами, наблизився до хати. Обійшов з усіх боків. Вікна — навстіж. Послухав повітря. Тихо. Думки про те, що у Євки ночує Хробак і ще, — досі затримався й не було. Він — відповідальна особа, хоч і вдовець і ночує вдома, в родині, поруч зі своїми батьком, матір’ю та дитиною. Після весілля — так. А так — ні. Так — уривками. Люди ж усе бачать.

У пізній час — пів на сьому ранку, Євка, як не працююча, спала. У зв’язку зі спекою — на канапі у великій кімнаті.

Я обережно зліз із підвіконня всередину, але чоботи дзенькнули підковками.

Євка повернулася на інший бік і натягнула на голову простирадло. Через секунду схопилася, розплющила очі і без звуку втупилася в мою фігуру проти світла. Обличчя не розгледіла.

Я кинувся до неї зі словами:

— Тихо, Євко! Це я, Цупкий. Привіз тобі вітання з Остра. Тебе що ж, Хробак без посагу бере? Голубосу?

Говорив я зрозуміло. Руками не махав.

Євка швидко отямилася.

— До чого тут «гола»?

— Є приказка. Не підводься, не утруднюйся. Впізнаєш? — Помахав перед її очима капшуком. Там шурхотіло і трохи м’яко дзенькало.

Євка з несподіванки підвелася.

Підніс капшук упритул до її очей.

— Ти у Довида канючила, щоб він тобі віддав. Довид, між іншим, помер своєю смертю. Тепер твоє прохання приймається. Бери.

Євка облизнула губи. Вони й так у неї були повні та червоні, а мокрі стали зовсім сороміцькі.

— Я відвернуся, ти накинь що-небудь. Говорити незручно.

Повернувся, капшук поклав на стіл, у центр, де сходився плетений візерунок. Поклав і тримав рукою. Сам випростався, щоб вона помітила мою поставу. Коли людина у формі перед тобою, хоч і спиною — зовсім інша справа. Усе одно що обличчям. Очі в очі.

Євка поралася, пихтіла, нарешті, хрипнула:

— Довид помер?

Я обернувся.

Потім узяв стілець, присів обережно на край, кажу:

— Іди сюди. У нас розмова, не допит. До столу давай.

Євка сіла. Нога у неї заплелася за ніжку стільця. Я допоміг. Вона ледве трималася в рівновазі.

— Що ти хвилюєшся? Довид від серця помер у лікарні. Тобі яка різниця? Ти його знаєш без тижня день. Чи плакати будеш? Бери капшук. На совість покладаюся. Зайвого не візьмеш. Чи все — твоє? Якщо все — бери все.

Євка взяла, покрутила, зважила. Потім, ніби згадала гидке, відкинула в мій бік.

— Не треба мені нічого звідси. Тут мого нема. Довид вигадав.

— Довид, може, й вигадав би. Тільки він мені про капшук цей клятий не казав. Сказала людина, якій я вірю. Яка вигадати не могла. Ти коли Зуселя доставила в Остер непритомного, вимагала у Довида свою частку. Він не дав. Факт. Цей факт про тебе не свідчить погано. Він узагалі не свідчить ні про що, крім того, що ти хотіла щось отримати звідси, а Довид був проти. Злочину тут немає. Не підкопаєшся. Довид мертвий. Земля йому пером на тому світі. Йому капшук ні до чого. А ти — жива. Я й кажу: якщо твоє — бери. Що незрозуміло?