Читать «Граф Монте-Крісто» онлайн - страница 761

— Авжеж, — відказав Пеппіно.

— А як я їх заплачу вам? — полегшено зітхнувши, запитав Данґляр.

— Просто. У вас є рахунок у компанії «Томсон і Френч», на Банковій вулиці в Римі; дайте мені чек на їхній банк на чотири тисячі дев’ятсот дев’яносто вісім луїдорів, і наш банкір його візьме.

Данґляр хотів удавати, ніби ще діє з власної волі; він узяв ручку й папір, які приніс йому Пеппіно, написав записку й поставив свій підпис.

— Ось вам чек на пред’явника, — сказав він.

— А вам ось курчатко.

Данґляр зітхнув і розрізав курча; воно здавалося йому дуже пісним порівняно з такою тлустою сумою.

А Пеппіно уважно прочитав цидулку, поклав її до кишені і знову почав наминати турецький горох.

XIX. Прощення

Наступного дня Данґляр знову відчув, що він голодний; певне, повітря у тій печері страшенно збуджувало апетит; бранець гадав, що того дня йому не доведеться витрачатися, бо, як ощадлива людина, він заховав у кутку своєї келії півкурчати і півпаляниці.

Та не встиг він попоїсти, як йому закортіло пити; цього він не врахував.

Він боровся зі спрагою, аж поки відчув, що пересохлий язик прилип до піднебіння.

Тоді, не в змозі вже опиратися полум’ю, що палило його, він погукав чатового.

Той відімкнув двері; обличчя його було незнайоме.

Данґляр вирішив, що ліпше мати справу з давнім знайомцем. Він почав гукати Пеппіно.

— Ось я, ваша ясновельможносте, — сказав розбишака, з’явившись із такою квапливістю, що Данґлярові це видалося доброю прикметою. — Що бажаєте?

— Пити, — сказав бранець.

— Ваша ясновельможність, либонь, знає, що вино на околицях Рима страшенно дороге, — сказав Пеппіно.

— То дайте мені води, — відказав Данґляр, щоб відбити удар.

— Ох, ваша ясновельможносте, вона ще рідше трапляється, як вино, адже зараз така посуха!

— Бачу, усе розпочинається наново! — вигукнув Данґляр.

І всміхнувся, удавши, ніби жартує, хоч на скронях його виступив піт.

— Послухайте, друже мій, — сказав він, побачивши, що Пеппіно так само незворушний, — я прошу у вас склянку вина; невже ви мені відмовите?

— Я вже казав вам, ваша ясновельможносте, — поважно мовив Пеппіно, — що ми не торгуємо уроздріб.

— Тоді дайте мені пляшку вина.

— Якого?

— Котре дешевше.

— Ціна на всі вина та сама.

— І яка?

— Двадцять п’ять тисяч франків пляшка.

— Скажіть ліпше, що ви хочете мене пограбувати! — вигукнув Данґляр, та ще й так гірко, що тільки Гарпаґон зумів би оцінити це. — Це буде простіше, ніж дерти з мене шкуру стьожками.

— Певне, так хоче ватажок, — сказав Пеппіно.

— Ватажок? А хто він?

— Вас водили до нього позавчора.

— І де він?

— Тут.

— Я можу побачити його?

— Завиграшки.

І хвилини не минуло, аж перед Данґляром постав Луїджі Вампа.

— Ви хотіли мене бачити? — запитав він.

— Це ви, мосьпане, ватажок тих, що доправили мене сюди?

— Авжеж, ваша ясновельможносте. А що?

— Який викуп ви за мене вимагаєте?

— А ті п’ять мільйонів, які у вас із собою.

Данґляр відчув, як серце його стиснула крижана рука.

— Це все, що у мене є, пане, це залишок величезного статку; якщо ви заберете його у мене, то заберете й життя.