Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 312

Якось на другому тижні сидів я та розглядав кошторис нашої освітньої установи і раптом натрапив на нове ім’я — професор Джем Дарнлей Мак-Коркл, кафедра математики: платня сто доларів на тиждень. Я вереснув так голосно, що Енді прибіг до мене чвалом.

— Що це таке, — застогнав я. — Професор математики на платню більше як п’ять тисяч на рік! Як це могло статись? Може він вліз у вікно й сам себе призначив?

— Це я викликав його телеграфом із Сан-Франциско тиждень тому, — відказав Енді. — Річ у тому, що заснувавши університет, ми просто помилково не подбали за кафедру математики.

— Ну й штуку ви вшкварили, — озвався я. — Адже заплативши йому платню за два тижні далі, ми зробимо з нашої філантропії пшик.

— Почекайте трошки, сказав Енді, — і побачите, як ми обернемо справу. Ми коло занадто шляхетної справи заходились, щоб отак кинути її на призволяще. До того ж, що більше я придивляюсь до дрібниць філантропічної справи, то вона здається мені вигіднішою. Я ніколи раніш не міркував про те, щоб її дослідити. Ви тільки поміркуйте, — вів далі Енді, — чому в усіх філантропів, яких я бачив на своєму віку, була сила грошей? Я повинен би був давно вже до цієї обставини придивитись пильніше й установити, що було причиною, а що наслідком.

Я цілком звірявся на викрутні Енді в фінансових справах, отже й дав йому при цій нагоді повну волю. Тим часом університет наш цвів пишним цвітом, шовкові циліндри на нас із Енді сяяли, а Флоресвіль все віддавав нам шану, немов ми були мільйонерами, а не філантропами, що ось-ось збанкрутують.

А студенти сповнювали місто рухом... Далі-далі з’явився у місті якийсь чужинець і відчинив картярню. Він почав загрібати гроші купами.

Якось увечері і ми з Енді навернулись туди, ну й поставили теж пару доларів до гурту. Тут було з п’ятдесят наших студентів, що пили пунш, кидаючи великі гроші на синє та червоне, а банкир розкладав карти.

— Що ж це таке в біса, Енді? — мовив я, — оці синочки кровожерів, повбирані в шовкові шкарпетки, накинули нам для неплатньої освіти свій курячий мозок, а грошви в них стільки, скільки нам з вами й увісні не снилось. Подивіться лишень на ці пакунки, що вони витягають із своїх задніх кишень.

— Атож, — відповів Енді. — Вони здебільшого сини заможних власників копалень або шахтарів. Дуже сумно дивитись, що вони розмантачують своє добро таким способом.

На Різдво всі чисто студенти пороз’їжджались по домівках святкувати. На прощання ми влаштували в Університеті бенкет, а Енді прочитав лекцію про “Сучасну музику й доісторичну літературу на островах Архіпелагу”. Кожен із членів факультету, пивши до нас, рівняв мене з Енді до Рокфеллера та до імператора Марка Автоліка. Тоді я стукнув кулаком по столу й гукнув професора Мак-Коркла; однак виявилось, що його в нашому гурті не було. Я бажав подивитись на людину, що, як гадав Енді, могла заробляти коло розперезаної філантропії по сто доларів на тиждень, ніби таке було їй призначення.

Всі студенти виїхали з вечірнім потягом, і в місті зробилось так тихо, наче в школі торговельних кореспондентів глупої ночі. Коли я повернувся до готелю, то побачив, що в кімнаті Енді світилось. Відчинивши двері, я ввійшов.