Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 314

О.Генрі

— Так наче нічогенько, — озвався я, коли ми скінчили цю літературну справу. — Ну, а тепер, — спитав я знов, — де ж дама?

Енді кинув на мене своїм звичайним спокійно-роздратованим поглядом.

— Джефе, — зауважив він, — я гадав, що ви вже збулись отих реалістичних ідей у своєму мистецтві. На що тут здалася дама? Коли десь на Уол-Стріті продається пук підмочених акцій, то що, хіба ви сподіваєтесь знайти серед них русалку? Що спільного між матримоніяльною установою й дамою?

— Ну, то слухайте, — сказав я. — Ви знаєте мою тверду звичку, Енді: за кожним моїм неправним заходом проти легальної літери права, та річ, що продається — повинна існувати, щоб її можна було бачити й показати. Таким способом, та вивчивши старанно поліцейські накази й залізничі розписи, я раз у раз уникав всяких непорозумінь із владою. Розуміється, не згадуючи про ті, які можна було збути п’ятидоларовим папірцем аби сигарою. Отже, щоб наш план здійснити, нам треба бути напоготові: або об’явити чарівну вдову живцем, або її еквівалент, при красі чи без неї, однак з усіма спадковими прикметами й властивостями, про які згадується в нашому переліку й реєстру помилок, або нам доведеться потрапити в пащеку до правосуддя.

— Гаразд, — відмовив Енді, перебудовуючи свої думки, — може, воно й буде безпечніше на той випадок, коли б почтова інституція або уповноважені від правосуддя поткнулись трусити наше агентство. Та от де б ви сподівались знайти вдовицю, що згодилась би гаяти час на шлюбні плани, де на шлюб надії немає? — спитав він.

Я сказав Енді, що, здається, знаю на цю ролю якнайпридатнішу кандидатку. Один мій старий приятель Зікі Тротер, що торгував содовою водою та видирав зуби, осиротив свою жінку минулого року. Він випив якихось ліків проти шлункової хвороби, що йому дав їх старий лікар замість мазі, якою він користувався завсіди досхочу. Я часто перебував у них у хаті й сподівався прихилити її до участі в нашій роботі. Було раптом шістдесят миль до маленького міста, де вона жила, отож я й помчав туди залізницею і знайшов її в тому самому котеджі, з тими самими сонячниками й півнями, що посхилялись над цебром.

Містріс Тротер личила цілком до нашого підприємства, от хіба тільки за вийнятком краси, числа років і маєтків. Але була собі пристойна на вигляд, навіть нічогенька. І її крім того було дуже зручно прихилити до справи після спомину про Зікі. — Чи це чесну справу ви надумали, містер Пітерсе? — спитала вона, коли я розповів їй, чого ми від неї потрибуємо. — Містріс Тротер, — відповів я, — ми з Енді Текером підрахували, що три тисячі душ у цій широкій та безчесній країні намагатимуться захопити вашу прекрасну руку та гроші з маєтком, про які надруковано було в нашій оповістці. Частина з цього числа, так приблизно сотень із тридцять, сподіваються подарувати вам натомість, в разі переможуть вас, труп лінивого та захланого волоцюги, нещасливе життя шахрая, та зганьбленого шукача долі.