Читать «Віта Ностра» онлайн - страница 222

– Перш, ніж починати маніпуляцію з часом, треба поставити якір. «Зараз – Тоді». У графічному зображенні це має ось який вигляд… Поплавець з двома полюсами – червоним та білим. Не поспішайте, Сашо!

– Миколо Валерійовичу, це вже було. Якщо ми зараз не перелаштуємо конструкцію знову на хвилину вперед… тобто на півтакту вперед, ми так і будемо ходити по колу!

– Повторення – основа навчання… Спокійно, Сашо. Спокійно. Зворотна перебудова трохи складніша, поплавець міняє кольори… Зараз – Тоді… Усвідомте.

– Я зрозуміла! Я… спробую… Це було, тривало, повторювалося, закінчилося… закінчилося. Зараз.

– Браво! Хочете спробувати ще раз?

– Так.

– Починайте… Час – поняття граматичне, це ясно чи треба пояснювати?

* * *

Вона йшла на берег річки. Ліпила кульку зі снігу, зігрівала її голими долонями, щоб не розсипалася. Кидала вертикально вгору. І так раз за разом. Двірникові, що прибирав сніг на вулиці Луговій, здавалося, мабуть, що дівчина відверто байдикує, пропускаючи заняття.

Ось сніжка відірвалася від долоні. Піднялася в зеніт, зависла на мить. Полетіла вниз, але не впала. Знов опинилася в зеніті. Полетіла вниз. З «є» перемістилася в «була», закільцювалася в «бувала», і Сашине серце повторювало раз за разом той самий удар.

Двірник, зупинившись на перекур, дивився, як дівчина підкидає сніжну кульку. Дим од сигарети нерухомо завис у повітрі й мерехтів, як екран телевізора.

– Зараз, – Саша не сказала це й не подумала. Саша зробила це – повернувши себе в колишній граматичний час, до точки «тоді», де був установлений якір.

Сніжка впала і втонула в заметі. На краю Лугової вулиці засвітився ліхтар. Швидко смеркало. Сашині руки, червоні, змерзлі, горіли вогнем.

Двоє очей потрібно людині, щоб точно визначати відстань до предметів. Дві точки зору, що утворюють кут. Так говорив на занятті Кравець; ваша проекція на найближче майбутнє і ваша проекція на найближче минуле посаджені ближче, ніж очі на обличчі, але вони надають стійкості вашому особистому часові. «Був» і «буду» – дві опори, дві ноги, при ході ви можете переносити центр ваги трохи вперед чи трохи назад…

Саша побігла по снігу – то випереджаючи себе на мить, то відстаючи. Я була! Я буду! Білими іскрами спалахував сніг; Сашина тінь стала короткою і впала під ноги, потім поповзла вперед і все подовжувалася в міру того, як Саша віддалялася від ліхтаря.

Двірник дивився їй услід.

* * *

– Мова творення не знає граматичного часу. У ній існує тільки один спосіб – наказовий. Перша похідна від творення використовує умовний спосіб. Друга похідна – розповідь.

– Але ім’я існує в часі?

– Так. Реалізоване ім’я стає процесом.

– Якщо ім’я – процес, то як співвідносяться імена й дієслова?

– Ви в школі фізику вчили? Можливо, пам’ятаєте, що таке хвиля й частка?

– Ну… в принципі.

– Неуцтво… Є рух і статика. Дія й предмет. Швидкість, маса й довжина хвилі. Імена – цеглини творення. Дієслово – спонука будувати, воля в чистому вигляді. Імпульс. Концентрована дія. Дієслово може витягти ім’я з небуття, а може занурити назад одним велінням. Усі дієслова, які я знав, були егоцентричні, самозакохані й націлені на успіх… на творення за всяку ціну.