Читать «Віта Ностра» онлайн - страница 221

Мама говорила легко, і не слова, а тон її повинні були запевнити Сашу в цілковитому спокої, стабільності, м’якому відчуженні. Саша уявила, як мама стоїть зі слухавкою над плитою, помішує молочну кашу в каструльці, і всміхається, і говорить, говорить…

Саша заплющила очі. Слухавка нагрілася, прийнявши тепло її щоки. Тремтить мембрана, перетворюючи голос на потік коливань. Від слухавки йде кручений дріт… Слова тягнуться далі, і Саша за ними – з будинку в залізну коробку комутатора, далі по проводах, у замерзлу землю, під полями й заметами, під корінням і бетонними плитами, далі, далі; Саші здавалося, що вона простягла руку дуже далеко, витягла так, що її от-от зсудомить.

Мама не стояла над плитою. Вона сиділа в кріслі, заплющивши очі, учепившись лівою рукою в підлокітник. Судомно стисши пальці, наче від болю, але Саша, котра присвоїла маму в цю мить, знала, що болю немає.

Перехопило горло. І в мами – і одночасно в Саші, і у слухавках по обидва боки стало тихо-тихо.

– Мамусю… У мене теж усе добре, я вчуся нормально, годують добре…

Перекочувалися, мов порожні горошини, нічого не значущі слова – туди-сюди по проводах. Добре. Добре. Шарудіння, шов, каптур; Саша була ніби співбесідницями на різних кінцях дроту. Вона говорила сама з собою, і, як це часто буває, сама собі не вірила.

– Мамо!!!

Крик прокотився по телефонному кабелю – під завмерлими річечками. Під засніженими полями. Відгукнувся в пластмасовій слухавці:

– Сашечко? Що з тобою?

Ось вони, слова справжньої Мови. Ейдоси, сенси. Треба проявити: «Ти ні в чому не винна, скинь з себе тягар, живий будь щаслива…»

Але якщо сказати це по-людськи, вголос – вийде жахливо. Вийде дурниця й брехня. І нічого не зміниться – буде тільки гірше.

– Мамусю… Поцілуй за мене малого, усе добре…

– Ага. Бувай, Сашо, до побачення…

Короткі гудки.

* * *

– Час – поняття граматичне, це ясно чи треба пояснювати?

– Ясно.

– Перш, ніж починати маніпуляцію з часом, треба поставити якір. «Зараз – Тоді». У графічному зображенні це має ось який вигляд… Поплавець з двома полюсами – червоним та білим… Не поспішайте, Сашо! Ми випереджаємо програму, нам нема куди…

– Я знаю. Я відчуваю. Зараз.

– Добре… Якір перейде в стан «тоді», щойно ви зміните граматичну конструкцію. Крім основного вектора – минуле – майбутнє – ви повинні враховувати загальну тривалість дії, періодичність дії, завершеність або незавершеність дії, відношення початку й кінця дії до точки «зараз»… Покладіть ручку, Сашо! Не треба спішити! Це найскладніша вправа, на третьому курсі її мало хто наважується виконувати!

– Я готова.

– Бачу… Добре. Візьмімо половину граматичного такту, півкроку назад… Зосередьтеся. Час – поняття граматичне, це ясно чи треба пояснювати?

– Ясно.