Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 83

Вийшовши з базового табору до льодовика, Демченко і Гаєвський перевіряють поставлену у минулому році мітку біля кінця язика Інильчека. Відступає чи наступає цей величезний льодовик?

Гаєвський націлюється теодолітом і ловить трубою нову межу язика льодовика; потім цифри обох років порівнюються. Виявляється, за рік льодовик відступив на 13,2 метра.

Тянь-шанські льодовики відступають — це підтверджується спостереженням ряду дослідників за багато десятків років. Відступають їх язики, залишаючи в долинах кінцеві морени; відступають від схилів їх краї, залишаючи після себе високі вали берегових морен.

Поставивши мітку проти нової межі кінця льодовика, загін піднімається на його поверхню і по добре знайомому шляху прямує до Хан-Тенгрі. Там загін поверне на південь і пробиватиметься до своєї основної мети — верхів'їв невідомого льодовика. У минулому році Демченко, Шиманський і Головко вже пробували пробитися до нього, але люті штормові вітри і морози перешкодили цьому.

Якщо тепер загонові вдасться знайти таємничий льодовик і дослідити його, це буде значне географічне відкриття.

На своїй схематичній карті Мерцбахер зобразив на південь від льодовика Інильчек передбачуваний льодовик і назвав його Кой-кап, за назвою річки, яка нібито з нього витікає. На цій карті верхів'я льодовиків Південний Інильчек і Кой-кап злиті в один фірновий басейн. Якщо карта правильна, то з верхів'їв Інильчека можна проникнути на льодовик Кой-кап.

Мерцбахер сам мав такий намір. Знаходячись у 1903 році біля Хан-Тенгрі, він звернув увагу на широку льодовикову долину, що йде на південь. На думку Мерцбахера, цим проходом можна проникнути «у велику долину, що безсумнівно приховує льодовик, який розмірами не уступає Інильчеку і про який ще ніхто нічого не знає». Але у нього в той час невистачило ні провіанту, ні носіїв, і від цього цікавого завдання йому довелося відмовитись.

Не зумів Мерцбахер вийти на льодовик і знизу, з долини Кой-кап, тому що в цей час долина була високо заповнена паводком. Перед мандрівником постало питання: чим пояснити такий високий рівень талих вод? Звичайно, дуже великими розмірами льодовика, що живить ріку. Мерцбахер показав на карті цей льодовик довжиною майже 75 кілометрів.

У пониззях долини Кой-кап дослідник знайшов уламки граніту, схожі на ті, які він уже бачив на Південному Інильчеку. Як з'явилися тут ці уламки? Вони, очевидно, упали з схилів хребта, що розділяє десь у верхів'ях обидва льодовики. Значить, невідомий льодовик Кой-кап існує. Обидва льодовики — Інильчек і Кой-кап — стикаються своїми верхів'ями.

Але все це припущення. Правильність їх і повинна перевірити група Демченка.

Друга група одночасно з кой-капським загоном виступає на Південний Інильчек. У ній три чоловіки: викладач Українського інституту фізичної культури Павелл, аспірант Харківського інституту географії і картографії Чегорян і топограф Кюн, який уже брав участь у наших тянь-шанських подорожах. Усі вони альпіністи. Начальником групи призначений Павелл.