Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 73

З південно-західного плеча його падає в наш бік льодовик з крутими скидами льоду. Це по них недавно піднімалися наші самовіддані товариші. По цих схилах доведеться підніматися і нам.

ШТУРМ

Підготовка до сходження на вершину Хан-Тенгрі закінчена.

Досліджено шляхи, влаштовано проміжні табори, висотні палатки.

Більше тонни вантажу перекинуто на конях по величезному льодовику на висоту 4860 метрів, аж до південних схилів піка. В історії високогірних експедицій це перший досвід використання кінного транспорту на такій великій висоті.

Тут, на широкому бугрі морени, стоять палатки, і в них — люди, готові кожної хвилини йти на штурм суворої вершини.

Початок вересня. Рання осінь. Мороз пом'якшав, небо очистилося. Звичайно в цей час тут стоять найбільш ясні, погожі дні, і їх треба використати.

— Не можна гаяти часу, — гарячиться Шиманський, знайомий уже з негодою на Хан-Тенгрі.

5 вересня надвечір, коли спаде денна спека, вирішуємо вирушати. Залишається півгодини до виходу. Всі в повній готовності, з укладеними рюкзаками. Тільки кіногрупа ще закінчує останні приготування, — вона підніматиметься слідом за нами.

І раптом до нас підходить старший носій Умар-алі. Він явно стривожений.

— Начальнику, усі робітники кіно кажуть: не підемо на гору, дуже важко, додому підемо.

От тобі й на! У вирішальну хвилину носії підводять. Але може це тільки розмови?

Ні, Когтєв і Коротков, — режисер і оператор, що керують кіногрупою, — приносять ту ж сумну звістку.

Виникає серйозне побоювання, що такий настрій охопить і решту носіїв.

Я викликаю Тюріна і пропоную йому негайно виходити з носіями до першої палатки на схилі Хан-Тенгрі.

Тюрін іде, а ми лишаємось і починаємо умовляти робітників кіногрупи. Всі дуже вперті в своєму бажанні повернутись додому, і переговори затягуються до глибокої ночі. Тільки наступного ранку вдається добитися їх згоди нести вантажі, і то лише до першої палатки.

Дев'ята година. Час для виходу непідходящий. Але ж там, наверху, нас чекає Тюрін, він у нестерпному невіданні. І ми виходимо.

Маршрут починається по льодовику, розташованому між Хан-Тенгрі і сусідньою до заходу вершиною. Він стікає з глибокої впадини між обома вершинами. Глибокі тріщини розсікають льодовик. Багато з них сильно засипані лавинним снігом.

Ми стараємося триматися середини льодовика, де тріщин менше. Сонце пече нещадно, ноги глибоко провалюються в мокрий сніг. Іти трудно.

Важко дихаючи, підходимо, нарешті, до лавинних язиків, розташованих біля схилів. Тут трохи легше. Сніг тут густіший, під ногами відчувається опора. Але це небезпечна частина шляху, вже починаються лавини, так і жди, що на нас обрушиться могутній каскад снігу. Пробуємо прискорити ходу, але сил не вистачає. Хоча б маленька ділянка рівної поверхні, вкритої тугим снігом, щоб дати серцю кілька хвилин відпочинку. Але такого місця ніде не видно, і мріяти про нього не доводиться.

Навпаки, крутість льодовика різко збільшується, на його поверхні виростає хаос льодяних громад. Між ними зяють чорні глибини проваль.