Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 72

Ранком альпіністам стає краще, і вони піднімаються вище.

— 6040 метрів, — оголошує Франц.

— Піднімемося до 6500 метрів і розіб'ємо другий табір, — каже Шиманський.

Але сил уже не вистачає, і на площадці біля однієї з скель альпіністи ставлять палатки.

Надвечір дме різкий вітер. Він так завиває, що в палатках важко заснути. Крізь напівдрімоту Шиманський раптом чує крик:

— Палатку знесло!

Це кричить Франц. Площадка, де поставлені поруч палатки, має не більше п'яти-шести квадратних метрів і кінчається скатом прямо в провалля.

«Франца знесло», промайнула думка. Але ні, ось чути його голос. Палатку він, як виявилося, затримав на вірьовці, але зате вітром знесло його черевики, одяг, примус…

Вітер з кожною хвилиною дужчає. Цілу ніч люди борються з ним, з усіх сил стараючись вдержати полотнища палаток.

Ранком вітер вщухає. Можна було б іти далі, але Франц сидить без черевиків і штормової куртки. Крім того, пропали його годинник, бусоль, анероїд, весь посуд і продукти, які були в палатці. Все викинув сердитий вітер. Черевики, правда, знаходяться: один з них стирчить в снігу, другий застряв між камінням. Але посуд загинув. А підніматися вище, не маючи навіть у чому розтопити сніг, щоб здобути воду для пиття, рисковано.

Альпіністи залишають палатки, продукти — це буде другий табір експедиції — і спускаються вниз.

— Давайте прискоримо спуск, — пропонує Головко. — Будемо глісерувати.

Цей спосіб часто застосовують альпіністи. Присівши навпочіпки, вони спускаються по сніговому схилу, гальмуючи льодорубами.

Франц перший зникає внизу за піднятою ним хмарою снігового пилу.

За ним іде Головко. Але Шиманський скоро доганяє його і залишає позаду. На середині спуску він раптом чує позаду якісь незрозумілі звуки. Що це? Шиманський зупиняється і бачить: з гори котиться — тільки мелькають то рюкзак, то руки, то голова, то ноги — Головко. Поривистими рухами льодоруба він одчайдушно намагається зачепитися, але все марно.

«Пропав Вася», проноситься думка.

Метрів за сто нижче Головко затримується. Розпластане тіло його нерухомо лежить на снігу. Живий чи ні? Живий! Ось він розплющує очі і слабким голосом просить допомогти встати. Все обійшлося благополучно. Товариші трохи опам'ятовуються і повільно опускаються. Стурбований Франц чекає їх внизу. На льодовику ще лежать тіні, а з гір уже ллється вода. З свистом летить каміння, починаються лавини. Біля краю льодовика сніг являє собою густу талу масу, яка здатна втягти в себе, мов безодня на болоті, йти тут неможливо, доводиться повзти плазом.

— Але, як бачите, добрались, — закінчує свою розповідь Шиманський.

— І знову готові до виходу, — додає Головко.

Ніби змовившись, ми дивимося на Хан-Тенгрі. Він стоїть проти нас, мармуровий велетень, упираючись вершиною в глиб неба.

Чи бачить цей могутній колос нас, пігмеїв, які осмілилися забратися на його сиву голову? Яку зустріч він нам готує — дасть безхмарні дні, які нам так потрібні, чи обрушить на нас бурани, смертоносні лавини і каменепади?