Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 70

Це писав Ілля Рижов, дотепний, життєрадісний і найбільш товариський з групи московських альпіністів. А ось кілька слів від Шиманського. «Готуємося до організації баз на Хан-Тенгрі. Завтра о другій годині ночі виступаємо. Через п'ять днів сподіваємося виконати поставлені завдання. Беремо продуктів на сім днів. Частина льодорубів загинула. Загинули й сухарі, попавши в воду при падінні коня. Льодорубів і сухарів! Останніх майже немає».

Записка Гаєвського трохи стривожила нас. Він повідомляв, що почуває себе погано, але наполегливо продовжує роботу. «Через три дні думаю бути біля Хан-Тенгрі. Не забудьте захопити що-небудь від безсоння».

Поки ми читали записки, за палаткою почулися кроки і чиїсь гучні голоси. Це два носії з групи Суходольського. Вони скинули свої мішки, сіли біля входу в палатку і, перебиваючи один одного, з причитаннями і вигуками жаху стали розповідати про страхи, що охопили їх на льодовику Північний Інильчек. Мені ясно: вони дезертирували, боячись іти на Хан-Тенгрі.

Ранком, по дорозі до озера, ми зустрічаємо ще одного носія з групи Суходольського. Це відомий мисливець Горцев, хороший прохідник у горах, смілива і пряма людина. Він розповідає, що допоміг перекинути вантажі москвичів на гумовому човні за озеро і пройшов з ними по Північному Інильчеку під самі схили Хан-Тенгрі. Коли ж керівник заявив, що група хоче підніматись на вершину, він навідріз відмовився від цієї «божевільної справи», одержав розрахунок і пішов.

— Адже це вірна смерть! — говорить він. — Хіба з таким вантажем можна ходити по цих скелях? Хлопці — орли, але ж у мене вдома велика сім'я. Треба ж голову мати на плечах.

— Так, багатьох лякає легендарний Кан-то… — задумливо говорю я.

— Але багатьох і вабить до себе, — відповідає бадьоро Тюрін.

— Що ж, і це вірно. Нас він не злякає.

Минувши озеро, ми прямуємо на Південний Інильчек. Йдемо деякий час мовчки, ледве волочимо ноги. Раптом Тюрін зупиняється.

— Шлях!

Попереду на високій бамбуковій жердині майорить на вітрі червоний прапорець. За ним другий, третій… Це і є Хан-Тенгрінський «шлях», прокладений групами Шиманського і Головка. Сніг тут утоптаний, у льоду місцями видовбані східці, стежка розчищена від каміння, де-не-де вимощена плитами. «Шлях» веде через весь льодовик. Надвечір він приводить нас до палатки, що стоїть на морені проти льодовика Зірочка.

Назустріч нам виходять Кюн, Тарасенко і Качуровський. Вони чекають Гаєвського, який закінчує зйомку на льодовику.

— Тільки що повернулись із верхнього табору на морені біля Хан-Тенгрі, — навперебій повідомляють вони. — Шиманський, Цауберер і Головко п'ять діб пробули на західному схилі Хан-Тенгрі. Поставили там дві палатки і закинули вантажі.

Мені і Тюріну, зрозуміло, не терпиться скоріше дізнатися про всі подробиці, але йти до верхнього табору тепер уже пізно.

— Все начебто в порядку, — говорить Коля Тарасенко. — Тільки важкувато.

Ми, звичайно, розуміємо, що це сказано дуже скромно. На другий день, зустрівшись з Шиманським, Цауберером і Головком, ще раз переконуємося в цьому.