Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 64
Михайло Тимофійович Погребецький
Все ж як носій Кущенко вибув із строю, Петренко, який досі тримався молодцем, теж став скаржитись на задуху. Здоров'як Абду-Манап сидить з розбитим взуттям.
Прискорюємо свої роботи, закінчуємо окомірну зйомку однієї з найбільших приток Інильчека — льодовика Комсомолець, і збираємося назад.
Повертаємось, збагачені новими знаннями, новими відомостями про Небесні гори. Ми взнали багато цінного про підступи до Хан-Тенгрі, вивчили його схили. До південного і східного схилів підходили близько. Обидва вони виявились недоступними. Північну сторону піраміди ми розглядали в сильний бінокль з значної висоти, що дозволяє виразно бачити схил. Тут теж не зійти. Мерцбахер мав рацію, вважаючи, що «Хан-Тенгрі з півночі не дає ні найменшої можливості для сходження». Крім того, шлях до північного схилу замкнутий льодовиковим озером, що утруднює доставку вантажів.
Отже, для сходження придатний лише один схил — південно-західний. Ми уважно оглянули його. Так, тут ми випробуємо свої сили і вміння. Але це — в майбутньому. В недалекому майбутньому.
ЕКСПЕДИЦІЯ
Зима 1930–1931 років була для нас часом напруженої роботи. На Тянь-Шань готувалася велика експедиція, у якій мали взяти участь науково-дослідні заклади і спортивні організації.
Вже відомо, хто саме відправиться в Тянь-Шань. Чотири науково-дослідні інститути Академії наук УРСР — географії, геології, геодезії і фізичної культури — виділили. до складу експедиції своїх співробітників. Це геоморфолог Демченко, геолог Коновалов, геодезист Гаєвський і лікар Качуровський.
Тюрін і Головко залучили до участі в експедиції своїх товаришів — альпіністів Кюна і Тарасенка, таких же ентузіастів, як і самі вони.
Іде з нами і альпініст Барков — молодий інженер, вдумлива і урівноважена людина. І, звичайно, їдуть старі знайомі: Шиманський, Головко, Франц Цауберер.
Ми всі жили в Харкові. У довгі зимові вечори не раз збиралися всі докупи, і тоді незмінно починалась розмова про майбутню поїздку. Обговорювали, як добитися успіху, гаряче сперечалися.
Що й казати, нам було про що говорити, посперечатися.
Вперше в історії починалося наукове освоєння масиву Хан-Тенгрі.
Завдання експедиції сформульовані ясно. Провести геологічну зйомку в долині Інильчека, обслідувати льодовик Південний Інильчек, зняти весь величезний район оледеніння масиву Хан-Тенгрі, скласти топографічну карту його.
Але як виконати все це?
І, нарешті, ще одне завдання, про яке ми не можемо думати без хвилювання — сходження на Хан-Тенгрі. Перше висотне сходження в Радянському Союзі! Чи зуміємо ми здійснити його?
Про наш намір стало відомо за кордоном. Деякі іноземні газети і журнали виступили з дуже скептичним прогнозом. Німецький альпініст Костнер, який колись разом з Мерцбахером подорожував у Тянь-Шані, писав:
«Імовірність сходження на Хан-Тенгрі не більша п'яти процентів. Я й сьогодні маю мужність твердити, що вважаю цю вершину недоступною. Передбачувана російська експедиція не досягне вершини».
Мерцбахер… Костнер… та хіба тільки вони? Всі кращі іноземні альпіністи поділяють таку думку.