Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 63

Ми довго сушили собі голову над цією загадкою. Розв'язання її прийшло несподівано. — Якось уночі нас розбудив шалений крик Кущенка:

— Засвітіть ліхтар! Щось у мішку спіймав.

Світло засвітили. У міцному кулаці Кущенка була затиснута завмерла від страху звичайна домашня миша.

Вранці обшукали палатку і в ящику з рисом знайшли цілий виводок мишенят. Вони народилися десь по дорозі з Каракола, де ми закуповували рис, благополучно добрались в упаковці, можливо на спині того самого Кущенка, на льодовик.

А незабаром відбулася ще одна подія.

У нас кінчався гас для примусів і ліхтарів. Посилаю Кущенка і Абду-Манапа вниз на льодовик, де в ніші скелі залишилась частина наших вантажів. На другий день пізно ввечері повертається тільки один Абду-Манап. Він мовчки знімає рюкзак і ставить бідончики з гасом біля палатки. Вигляд у цієї витривалої людини дуже стомлений.

— А де ж Кущенко?

— Кущенко мало-мало помирав, допомагати треба, — говорить носій. Голос його байдужий, без єдиної нотки тривоги.

Петренко, Головко, Тюрін і Топчибай беруть ліхтарі і збираються на розшуки.

— Гайда з нами, покажеш, де Кущенко залишився, — звертається до Абду-Манапа Петренко.

Але той рішуче відмовляється.

— Чого моя піде? Не бачиш, моя зовсім стомився. Кричи дуже голосно, будь ласка. Він теж тобі кричить.

Повернулась розвідувальна група тільки вдосвіта, але без Кущенка.

— Горло надірвали, — розповідає Петренко, — нізвідки не відкликається. Піднімались на морену, махали ліхтарями, ходили аж до скель, що біля чорної гори, — ніде його немає.

Тепер виходить на розшуки вся група. Кілометрів за три від палаток Абду-Манап показує нам великий, покритий снігом камінь. Біля нього на брезентовому плащі лежить Кущенко. Стьобана куртка на ньому розхристана, штани розстебнуті, груди і живіт, незважаючи на вранішній мороз, голі. Він важко дихає.

— Що з тобою, Юхиме Трохимовичу?

— Ой, не чіпайте, — каже він ледве чутним голосом. — Дайте спокійно померти.

Він весь час хапається за серце і кладе до грудей сніг. Спроба напоїти його гарячим бульйоном з термоса ні до чого не приводить.

— Гірська хвороба? — догадується Шиманський.

— Так, — відповідаю, — причому найсерйозніший її симптом — «абулія» — тимчасовий параліч волі.

У цьому стані людина не може примусити себе зробити найнезначніший рух, хоча б цей рух врятовував їй життя.

Хворих на гірську хворобу, якщо вони довго не акліматизуються на висотах, треба негайно відправляти вниз.

Ми насилу піднімаємо безвільне тіло дуже важкого Кущенка і тягнемо вниз. Спочатку доводиться його прямо волочити по снігу, але чим нижче ми спускаємося, тим йому краще. Нарешті, біля нашого складу, він просить спинитися.

— Ну як, Юхиме, дати тобі тут спокійно померти? — жартує хтось.

— Ні. Треба раніше попоїсти, бо я уже дві доби і крихти в роті не мав.

Попоївши за двох, Кущенко швидко опам'ятався і, трохи посміхаючись, сказав:

— Ще б трохи перекусив, та вже хай, зробимо поки що передишку.

Дружний сміх заглушив його слова.