Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 65

— Ми повинні розбити цю думку! — гарячиться Шиманський. — І розіб'ємо!

— Так, повинні розбити… — задумливо погоджуюся з ним. — Але як цього досягти?

7200 метрів над рівнем моря… Надзвичайно круті схили… Різкі зміни погоди… Штормові вітри… Грізні лавини… Важкі підходи до схилів… І на додаток до всього — відсутність досвіду… Адже радянські альпіністи в той час ще не здійснювали висотних сходжень.

І все-таки… все-таки Шиманський має рацію! Ми зійдемо на вершину Володаря неба! Треба тільки серйозно підготуватися, все зважити, все продумати.

І ми ще і ще раз обговорюємо все, що зв'язане з експедицією.

Під час попередніх поїздок ми звичайно витрачали багато сили на льодовику Інильчек, перекидаючи на десятки кілометрів вантажі на своїх плечах. Треба уникнути зайвої витрати сил на підходах.

Тепер ми вже добре знаємо підступи до вершини і розуміємо, що необхідно зробити для полегшення нашого завдання.

Насамперед треба добратися до піка Нансена (тут ми вибрали місце для головної бази) не в серпні чи вересні, як це було досі, а в липні.

Слід завчасно підготувати придатний для в'ючних коней шлях по льодовику Інильчек і встигнути перекинути до середини серпня до південного схилу Хан-Тенгрі всі вантажі.

Крім того, на Південному Інильчеку треба обладнати не менше двох проміжних баз, забезпечивши їх фуражем, паливом, продуктами харчування і всім необхідним для проведення наукових робіт на льодовиках, по шляху до вершини поставити три палаткових пристановища: одне біля підніжжя і два на західному схилі. Верхнє пристановище, яке ми збираємося підняти на висоту шість тисяч метрів, має бути забезпечене скельними крючками, карабінами, запасною вірьовкою, теплими речами і продуктами.

До найменших деталей продумано маршрут, календар походу, графік руху вантажів, дорожній режим, раціони харчування…

В середині червня одержуємо замовлене у Відні альпіністське спорядження: високогірне взуття, льодоруби, кішки, карабіни, скельні і льодові крюки, палатки, спальні мішки, альпіністські вірьовки, штормові костюми, а також консервовані продукти, алюмінійову кухню, похідний посуд і білі цеглинки сухого спирту.

В одній з коробок знаходимо кишеньковий анероїд — прилад для вимірювання висоти — з шкалою в вісім тисяч метрів. У футлярі — записка з добрим побажанням, щоб стрілка анероїда показувала при сходженні 7200 метрів. Це подарунок від австрійського демократичного туристського товариства «Друзі природи».

Одночасно надходить і похідне майно: палатки, сідла, в'ючні корзини.

В кінці червня ми вже в Рибачому. Тут нас чекають прикомандировані до експедиції Ташкентською кіностудією режисер Костянтин Когтєв і кінооператор Коротков. Усі разом вирушаємо машиною в Каракол. Багато експедицій, як і ми, обирають це місто своїм вихідним пунктом. До наших палаток незабаром приходять геологи і альпіністи експедиції Центрального науково-дослідного інституту геологорозвідки, геологи з інших розвідувальних експедицій.

А потім з'являються і наші знайомі москвичі — Гусєв і Рижов, з якими ми зустрілися колись за перевалом Тюз, і з ними — високий худий засмаглий блондин з великим лобом. Це Георгій Полієвктович Суходольський, начальник експедиції на Північний Інильчек.