Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 61

— Ой боже ж мій. Ну скажіть, будь ласка, — звертається він до мене, — сонце пече, як у тій Африці, а снігу, як у нас взимку. Чому ж він за літо весь не розтане?

Чому, справді, на високих горах лежить товстий сніговий покрив, коли високогірне сонце таке пекуче? Невже сніг у горах не розтає?

Ні, розтає і випаровується. Але тане його тут менше, ніж знову випадає. Внизу, на рівнинах і в долинах, грунт, нагріваючись, нагромаджує і зберігає тепло, а після заходу сонця віддає його у повітря. А на льодовиках і снігових полях затриматись теплу нема де. Тому тут сніг тане тільки доти, поки пече сонце, але як тільки сонце заходить і з'являється тінь, зразу ж настає холод і танення припиняється.

Ми не раз спостерігали цікаве явище, що пояснюється різкою різницею температур з сонячного боку і в затінку. У коней, що рухались по льодовику, якраз на межі сонця і тіні, на боках, звернутих до сонячної сторони, стікали краплі поту, а на боках, звернених до тіньової сторони, шерсть покривалась памороззю.

Чим далі на південь ми відходимо від Хан-Тенгрі, тим вище піднімається його вершина, тим крутішими стають його схили, тим чіткіше видно на них деталі, які були непомітні на ближчій віддалі.

Тепер уже можна як слід оглянути звернуті до нас схили вершини. Але даремно наші очі ощупують кожну нерівність скель, шукаючи шляхів, придатних для сходження. Ось уже оглянуто південний схил Хан-Тенгрі. По ньому не піднятись людині. Він падає вниз так круто, що навіть сніг не держиться на каменях. Тільки мармурові плити, що виступають на ньому, трохи покриті снігом.

З південно-східного гребеня відходить на південь гострий відріг — контрфорс, його високий західний схил являє собою стіну цирку, з якого часто зриваються лавини. Друге, менш помітне ребро відходить ліворуч від південно-західного гребеня і спускається до Інильчека обривом, на якому зовсім не держиться сніг. Воно має до того ж більше десятка жолобів, по яких постійно несуться лавини.

— Ніякої надії, — каже Тюрін, немов читаючи мої думки.

З півдня Хан-Тенгрі здається зовсім неприступним.

— Пошукаємо ще, — кажу я і наводжу бінокль на південно-західні схили.

Тут картина інша. Прямовисне темне ребро, що відходить ліворуч від південно-західного гребеня, переходить на верху в майже плоске плече, прикрите снігом. З його північно-західного краю у вузькій ущелині стікає на Інильчек льодяний потік. Падіння цього льодовичка не крутіше ніж двадцять п'ять градусів. Правда, на ньому багато тріщин, які йдуть у всіх напрямках, але все ж підйом по цьому льодовику можливий, більше того, він навіть не становить дуже серйозних технічних труднощів.

— Небезпечний шлях, — робить висновок Шиманський.

На жаль, він має рацію. Обидва схили ущелини, якою тече льодовик, покриті лавинними жолобами. Шляхи лавин, що падають з обох схилів, перехрещуються, створюючи для альпіністів загрозу потрапити в поле їх дії.

Від снігового плеча Хан-Тенгрі, до якого веде льодяний потік, піднімається до вершини мармуровий схил, крутістю градусів сорок — сорок п'ять і завдовжки не менше тисячі трьохсот — тисячі п'ятисот метрів. Поверхня схилу така рівна, начебто відсічена гострим ножем. На середині схилу і далі на північний захід видно кулуари, що йдуть до вершини. Може, використати їх для сходження? Але спочатку треба закінчити обслідування. Тепер залишається тільки один східний схил, спрямований у бік Китайського Тянь-Шаню. Що він являє собою? Може, тільки з півночі і півдня Хан-Тенгрі такий неприступний, а з південного схилу його сповзають пологі льодовики і спускаються східцями скелясті відроги?