Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 60

І він бере на плечі великий в'юк.

Ми перекидаємо вантажі подвійними переходами: переносимо частину вантажу до чергового бівуаку, залишаємо, а самі повертаємось за рештою. Це стомлює нас і віднімає дорогий час, але іншого виходу нема.

Кілька годин ми йдемо по льодовику. На хребті, що розділяє Північний і Південний Інильчек, один за одним зводяться одягнуті в сніг і лід гіганти. Чим далі йдемо на схід, тим грандіознішим стає льодяне царство Інильчека, тим вище піднімаються вершини Небесних гір.

І знову перед нами Хан-Тенгрі, грізний Володар неба. Гостроверха піраміда його піднімається метрів на шістсот вище за своїх сусідів і не менш ніж на дві тисячі метрів над рівнем льодовика, в який він занурений своєю основою.

На цей раз Хан-Тенгрі до нас ласкавіший, ніж у минулому році, — частіше знімає хмарний убір, даючи змогу уважніше оглянути свої схили.

В ЦАРСТВІ СНІГУ І ЛЬОДУ

Сонце вже хилилося на захід, коли ми досягли південного відрога Хан-Тенгрі і на високій морені розкинули бівуак.

Ранком нас розбудило яскраве світло, що проникало в палатку. Відкриваємо зсередини запону і бачимо безкраю блакить неба без жодної хмарки. Здається, що не тільки сонце, але й весь яскравий блакитний небосхил потоками ллє сліпуче сяйво.

Навколо — безмежний сніговий простір. Усе, що ми спроможні бачити, — від найвищих гребенів, до яких звисають снігові карнизи, і до підніжжя гір, що потонули в льодяному п'єдесталі, — покрите снігом і льодом.

Така величезна кількість снігу пояснюється не тільки висотою місцевості, а й розташуванням гір. Найвищі хребти стоять тут на шляху вітрів, що несуть з заходу вологу від Атлантичного океану і Середземного моря. Схили цих хребтів першими приймають вологу, нагромаджують її. сніговими товщами і скидають потім лавинами до свого підніжжя.

Намагаємось розглянути Хан-Тенгрі.

Незважаючи на близькість, що псує його справжні розміри і форми, він і звідси вражає могутністю і відособленим положенням серед решти громад. Від самої вершини і до підошви Хан-Тенгрі складається з мармуризованих вапняків світло-жовтуватих тонів, а нижній пояс його — з темно-сірих вапняків. Подекуди виступають темно-зелені хлоритові сланці.

Але добре розгледіти вершину важко.

— Звідси нічого до пуття не побачиш, — каже Шиманський, — все спотворено. Ми дуже близько підійшли до Хан-Тенгрі. Давайте одійдемо далі, на південь.

Залишивши вантажі в бівуаку, йдемо на південь від Хан-Тенгрі. Від нас ні на крок не відстає велетень Кущенко. Він дуже допитливий, і дивуванням цього жителя України, який опинився серед снігових гір, немає кінця.

Йти йому важче, ніж усім нам. Важить Кущенко дев'яносто вісім кілограмів. Ніякий наст його не вдержує, і він, бідолаха, не йде, а пірнає в снігу.

А втім, і ми всі в ненабагато кращому становищі. Сонце пече немилосердно, сніг стає мокрим, і ноги в'язнуть мало не по коліна.

— Скільки зараз градусів? — питає Кущенко, витираючи з лоба потоки поту. — Шкіра злазить від такої спеки.

— Сорок чотири градуси на сонці, — відповідає Тюрін, що виконує обов'язки метеоролога.