Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 59

— Що ж тут сталося? — дивуються учасники торішнього походу?

— Силь, — говорю я. — Тут пройшов силь.

Силь — це страшний своєю руйнівною силою потік, який утворюється після великих злив у горах або після сильного танення снігу і льодовиків. Він мчить з гір, несучи грязюку, каміння, валуни, стовбури дерев, безперервно змінюючи й руйнуючи своє русло.

Велика опливина з зануреними в неї обідраними стовбурами і уламками скель витягнулась язиком у ложі долини, відтіснивши на північ найближче із русел Інильчека.

Ми далеко об'їжджаємо цю опливину, щоб не зав'язнути в ній.

Піднімаємось до підніжжя піка Нансена, і картина стає ясною. Язик одного з висячих льодовиків зірвався і обрушив у долину багато льоду. Він лежить і тепер великими купами і розтає. Потік, підсилений талою водою, розмив крихкі маси, виніс їх униз, загатив сам себе і, прорвавши загату, зруйнував не тільки старе русло, але й суміжні поляни…

Нам треба ще раз старанно обслідувати підступи до Хан-Тенгрі, вивчити можливість підходу кінного транспорту ближче до південного схилу піка, відшукати Найкращі варіанти маршрутів на вершину з заходу, півдня і сходу, скласти план поетапної доставки вантажів і знайти місця для проміжних баз на льодовику.

Обладнуємо базовий табір і, не затримуючись більше в долині Інильчека, виходимо на льодовик. Рантклюфт — широка таловина між бортом льодовика і схилом, — по якому група рухалася в минулому році, — дуже змінився. На нього насунулися розколоті брили льоду, які в окремих місцях притиснуті майже щільно до схилу.

— Караванові тут не пройти, — говорить Нургаджа.

Погода стоїть дуже погана. Чіпляючись за бокові схили, повзе білястий пронизуючий туман; зверху падає якесь місиво з мокрого снігу. В таку погоду не поведеш коней і по поверхні льодовика, де під снігом приховані тріщини, моренні нагромадження.

В дуже непривабливому місці доводиться зупинятись і прив'язувати голодних тварин до каменів. Усю ніч, чуючи коней, виють вовки. Скавучать від страху наші собаки. Коні хропуть, б'ються, намагаючись одірватися від прив'язі. Під цей концерт, зрозуміло, ніхто з нас за всю ніч не зімкнув очей.

На світанку високо на лівому схилі помічаємо зелену травнисту площадку. Ну, хоч трохи підгодуємо коней. Джигіти ведуть їх через усю широчінь льодовика, але незабаром повертаються назад. Коні ще більш голодні.

— Ходу нема, — повідомляє Нургаджа.

Справді, доступ до зеленої поляни закритий обвалом. Уже зовсім недалеко до підніжжя піка. Але тримати далі коней на льодовику безрозсудно. Порадившись з товаришами, віддаю розпорядження:

— Женіть весь караван до бази! Хай відпочиває, поки ми повернемося з льодовика.

Скоро ланцюжок коней зникає з очей, а ми дивимось на залишені купи в'юків і з сумом роздумуємо, як же понести на собі таку кількість вантажу.

— Нічого, — говорить добродушно Кущенко, — як-небудь перенесемо.