Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 22

Що робити?

— Треба їхати на каркаринський ярмарок, — радять нам джигіти. — Там купите коней у торгоутів.

Каркара знаходиться на північний схід від Каракола на території Казахстану. Торгоути — монгольське плем'я, що кочувало в західному Китаї — приганяли на каркаринський ярмарок своїх швидких і витривалих коней. Таких коней ми й розраховували придбати.

Виїжджаємо підводами в Каркару.

Зараз же за Караколом розкинулись яскравими килимами поля опійного маку, що належали трестові «Ліктехсировина». Червоні, білі, сині, фіолетові квіти відкрились, оголивши круглі зелені і коричньові коробочки.

Збирачі опіуму гострими ножами зробили на них надрізи, і з цих ранок поступово стікає, застигаючи на коробочці плоду, густий молочний сік. Нагріваючись на сонці, він застигає і стає темно-бурим. Це вже сирець опіуму, його збирають і здають на завод для виготовлення лікувальних препаратів — опію, морфію та інших..

— Хто б подумав, — каже Багмут, — що ці чудові квіти мають у собі таку страшну отруту!..

Пізніше мені довелося бачити «кукнарів», як називають у китайськім Туркестані курців опіуму. Їх не можна назвати людьми. Це швидше тіні людей. Отрута паралізує їхню волю і перетворює їх на безвільних рабів наркотика.

Невипадково опіум був найбільш прибутковим товаром колоніальних країн, які торгували з Китаєм. Англія, зібравши в Індії великі запаси опіуму, потребувала ринків збуту, і навантажені опіумом судна одне за одним ішли до китайських портів.

Коли ж китайський народ чинив опір насильницькій смертоносній торгівлі, до його берегів вирушав військовий флот і, підійшовши на гарматний постріл, відкривав вогонь.

Так виникали ганебні «опіумні» війни Англії, а потім і Франції з Китаєм.

Поля яскравих маків на нашому шляху закінчуються. Дорога в'ється лівим берегом ріки Джергелан. Широка долина замикається спереду невисоким гребенем Кизил-Кия, що зв'язує східний кінець хребта Кунгей-Алатау з хребтом Терскей-Алатау.

Піднімаємось до перевалу. Після денної спеки і дорожнього пилу приємно вдихати на повні груди чудове гірське повітря. Під ногами — трава. Злякані перепели з шумом злітають за два-три кроки, але тут же недалеко знову сідають і зграйками розбігаються по осипах. З'являються перші на нашому шляху стрункі тянь-шанські ялини і зарості ялівцю.

Під час спуску з перевалу підводчики ледве справляються на крутих поворотах і весь час підкладають під колеса каміння.

Внизу, в долині, куди спускаються підводи, мокро, чвакає грязюка, глибоко грузнуть колеса. Поки ми вовтузимося, щоб витягти колеса, вечоріє. Влаштовуємося спати просто на підводах.

Встаємо на світанку. Низько стелиться туман, закриваючи білою ватою і нас, і все довкола. Та ось сонце пробиває туман і кидає на галявину веселі золоті бліки. Розірвані на пухнасті клапті хмарини тягнуться вгору по схилу до гребенів гір, і, відриваючись, тануть у теплому повітрі.

Відріг Кизил-Кия залишився позаду; перед нами знову широка долина — продовження Іссик-Кульської улоговини.