Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 24

Ранком нас розбудив бравурний марш. Повз палатки проходять з оркестром групи кінних і піших. Сьогодні в зв'язку з офіціальним відкриттям ярмарку на площі відбудеться мітинг.

— Хлопці, ходімо й ми! — пропонує Багмут.

На імпровізованій трибуні стоїть кремезний казах — голова ярмаркового комітету. Довкола щільний круг слухачів.

Весь час приїжджають нові групи з прапорами.

— Джолдоштор! Товариші!

Натовп затихає. З трибуни ллється гаряча промова.

Таїрова перекладає нам слова промовця. Але більшість фраз я розумію сам. Оратор говорить про жорстоке поневолення царськими сатрапами середньоазіатських народів, про національне гноблення, про свавілля і хабарництво, про розпалювання національної ворожнечі між місцевим населенням і переселенцями. Жовтнева революція назавжди покінчила з свавіллям. Пригноблені національності одержали право на самовизначення. Завершено возз'єднання казахського народу в єдину національну радянську державу. Казахське населення одержало від Радянської влади кілька мільйонів гектарів землі, відібраних колись царизмом. Культурне будівництво ведеться в найглухіших закутках Казахстану. Червоний прапор — символ визволення трудящих усіх країн — майорить над Казахською республікою.

Оркестр грає «Інтернаціонал», кочовики гордо випростовуються в сідлах.

Після мітингу починається кок-бор — традиційна в кочових народів Середньої Азії кінно-спортивна гра. Швидко їдучи верхи, гравець повинен вирвати у противника і більше не віддати йому тушу козла. Ця гра під. силу тільки чудовим вершникам.

На галявину з'їжджаються і гарячать коней близько тридцяти вершників. У центрі майбутньої гри лежить туша чорного козла.

Лазієв розкладає свій триніжок і пригвинчує кіноапарат. Тут буде що зняти.

Високо вгору летить шапка. Це сигнал початку гри. Вершники блискавично кидаються до туші козла. Свищуть нагайки, стремена впиваються в боки коней, люди нагинаються до землі, десятки рук тягнуться до туші і рвуть її до себе.

Та ось із натовпу учасників гри виривається один. Пригнувшись до шиї скакуна, він тримає правою рукою щойно вихоплену в своїх противників тушу козла, яка зараз тягнеться по землі, а лівою шалено смикає вуздечку. Потім вершник рвучко кидає козла до себе на сідло і притискує його коліньми до луки. Кінь, відчувши, що від нього тепер залежить перемога, летить, мов стріла. Але переможця доганяють, коні збиваються в купу, противники хапаються за тушу, і знову кожен рве її до себе. З гиканням і свистом вершники на змилених конях мчать широкою долиною. Земля летить з-під копит, слідом за кіньми піднімаються хмари куряви.

Я вже не вперше спостерігаю цю захоплюючу гру. Правда, перше моє спостереження ледве не закінчилося сумно для мене. Під час однієї з подорожей по південному побережжю Іссик-Кулю мій супутник Джумбай Киргизбаєв запросив мене до своїх родичів на той. Ми потрапили на свято, коли кок-бор був уже в самому розпалі, і під'їхали до гравців.