Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 20

На піщаному березі стоїть з півсотні безладно розкиданих юрт. Це киргизький курорт Кой-Сара, який лікує дарами природи: сонцем, гірським повітрям і водою гірського озера.

Ми побачили курорт у перші дні його виникнення. Нічого, крім піску та юрт, там не було. Жодного будинку, жодного павільйону чи навіть простого навісу. Люди жили, харчувались і лікувались в юртах. Зате курортники почували себе справді на лоні природи.

Здавши пошту, висадивши прибулих курортників і забравши тих, що вже закінчили курс лікування, пароплав відчалив від берега і взяв курс на схід, до Каракола.

Через півтори години спереду почав вимальовуватись рядочок високих струнких тополь, що стояли біля каракольської пристані. Пароплав підходить до причального міста і пришвартовується.

На півдні, за зеленою гущавиною каракольських садів, нам видно пасмо гір Терскей-Алатау. А за ним — мета нашої подорожі — центральний Тянь-Шань.

На пристані до нас підходить смаглява, з чорними, як смола, косами дівчина в білому костюмі.

— Скажіть, товариші, ви не з української експедиції?

— Так, — відповідаємо. — А ви…

— А я ваш перекладач, — каже дівчина. — Фатіма Таїрова.

Як корінна жителька Каракола, Фатіма зразу ж бере на себе роль хазяйки — домовляється з перевізниками, розпоряджається, куди відправити багаж, а нас усіх запрошує до себе.

— Ходімо до міста пішки, — пропонує вона посміхаючись, — тут недалеко, всього одинадцять кілометрів, а вам тренування не завадить.

Охоче приймаємо цю пропозицію і вирушаємо в дорогу.

Незабаром зупиняємось біля високої гранітної скелі поблизу гирла річки Каракол, на береговому плато. Це пам'ятник Пржевальському. На скелю спустився, розгорнувши крила, бронзовий орел. У його дзьобі оливкова гілка — символ миру, а під ногами — карта Азії з маршрутами подорожей великого дослідника. Нижче — невеликий хрест, і ще нижче — копія медалі з барельєфом людини, тіло якої спочиває тут же, під кам'яною плитою. Уважно читаємо скромний напис:

«Николай Михайлович Пржевальский — первый исследователь Центральной Азии.

Род. 31 марта 1839 г.

Ск. 20 октября 1888 г.».

Тут, недалеко від Іссик-Кулю, восени 1888 року стояв табір Пржевальського. В ньому дослідник повинен був провести останні приготування до своєї чергової, п'ятої вже експедиції.

Напившись під час полювання біля Пішпека заболоченої води, Микола Михайлович захворів на черевний тиф. Не підозріваючи, що захворювання серйозне, він звернувся до лікаря тільки в Караколі, коли вже було пізно запобігти тяжкому наслідкові…

Фатіма детально розповідає нам про роботу Пржевальського. У неї багато книг, присвячених великому дослідникові, і ввечері ми з цікавістю переглядаємо їх. узнаючи нове, згадуючи забуте.