Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 139

Першими приходять школярі з старого міста. Вони йдуть чітким маршем, тримаючи в руках маленькі прапорці і співаючи уйгурських пісень. Потім їх вишиковують у дві шеренги; з першої шеренги виходять двоє малят і читають поздоровлення. Ми роздаємо всім подарунки в паперових мішечках, і діти з веселим криком розбігаються, щоб поласувати солодощами.

Потім під'їжджають коляски повітових начальників, купців і, нарешті, карета губернатора. Гостей вводять у зал, де столи повні страв російської і уйгурської кухонь. Усі гості з'являються з шовковими полотнищами червоного або малинового кольору, на яких золотою фарбою написані поздоровлення уйгурською мовою, арабськими буквами. На кількох полотнищах — китайські ієрогліфи. Їх розвішують у приймальній на стінах, з додержанням найсуворішої ієрархії: губернаторське поздоровлення — в центрі, а полотнища повітових начальників та іменитих купців залежно від звання і почесності їх хазяїв — то ближче, то далі від губернаторського.

Ще курйозніше виходить з розміщенням гостей. Старші чини претендують на центральні місця, і помічник Іванцова вибивається з сил, розсаджуючи гостей. Справа ускладнюється тим, що ранні гості сідають іноді не за чином, і доводиться їх пересаджувати. Гості ображаються один на одного, і обличчя їх стають багровими.

Бенкет відкрито. Губернатор проголошує тост за процвітання великого Радянського Союзу і за дружбу з ним. Потім, звернувшись до нас, він висловлює побажання, щоб радянські дослідники і інженери допомогли народам Сіньцзяну вивчати і видобувати багатства свого краю.

Діставши, в свою чергу, слово, я висловлюю упевненість, що з прекрасної молоді, яка тільки що нас вітала, виростуть свої дослідники, учені, інженери, і щиро бажаю великих успіхів у цьому.

Виступів багато, і всі багатослівні. Після промов ідуть переклади на російську і китайську мови з уйгурської; на китайську і уйгурську з російської; на російську і уйгурську з китайської. Під час виголошення промов усі стоять. Проте напої поступово ослаблюють суворий режим.

Гомінданівський жандармський чин, що сидить проти мене, підливаючи мені коньяк і змішуючи російські, уйгурські і китайські слова, наполегливо допитується, чому ми прийшли не звідти, звідки всі каравани ходять, а вибрали місце, спеціально створене, щоб зламати голову або потрапити до басмачів.

Мені нічого приховувати, я розповідаю все, як було. І гомінданівський чин помітно втрачає інтерес до наших пригод.

Увечері нова радість: приїжджають Лазієв, Барков і Тюрін. У нашому таборі на Темір-Су одержані продукти, всі уже знають про досягнуту угоду і збираються в Дорогу.

На другий день прийом у дружини Іванцова. Чоловікам не дозволяється навіть подивитися на жінок, що прибувають у гості. Нас вигнали з маленького дворика, до якого під'їжджають закриті з усіх боків завісками нарядні двоколки.

Щоб не заважати прийомові, Барков, Тюрін і я йдемо на базар.

Нас обганяє верхи на дебелому торгоутському коні військовий царської армії у чині ротмістра, у штанях з козачими лампасами жовтогарячого кольору. Сиплим, наскрізь пропитим басом він кидає нам: