Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 138

Дао-тай володіє запасом російських слів, я — невеликим запасом уйгурських, і мені неважко пояснити, чому так несподівано ми стали його гістьми.

— Ми просимо, — кажу я, — гостинності на дуже короткий час, не більше трьох-чотирьох днів, поки ми дійдемо до перевалу Бедель.

Іванцов підтримує мене. Я намагаюся прочитати на обличчі губернатора нашу долю. Бачачи, що дао-тая зацікавив електричний ліхтарик, що приводиться в дію маленькою динамомашинкою, я подаю йому цю річ як подарунок.

— Для вашого молодшого сина цікава іграшка, — допомагає мені помічник Іванцова.

Вислухавши нас дуже уважно і подякувавши з наймилішою посмішкою за подарунок синові, губернатор питає про здоров'я «інженерів», що залишилися в Темір-Су, і висловлює комплімент у східному стилі:

— Пани російські інженери справжні батирі, якщо вони змогли зимою, у такий страшенний буран перейти через високі гори, де навіть теки не ходять.

Його тільки дивує, чому ми обрали такий жахливий шлях. Невже не можна було пройти через перевал Бедель, де прокладено добрий караванний шлях і через який навіть глибокої осені доставляються товари з Радянського Союзу?

Звичайно, він дуже радий нашому благополучному прибуттю в Аксу живими і неушкодженими, але, на жаль… сам не уповноважений дозволяти перехід через кордон. Він негайно напише в Урумчі. Якщо відповідь запізниться, — тепер через бурани зв'язок ненадійний, — він не перешкодить нам перейти перевал Бедель до одержання листа-відповіді.

— Я дуже ціную пана Іванцова і завжди готовий зробити хороше для його російських друзів, — закінчує він свою промову.

Таким чином, усе розв'язується якнайкраще. Найневідкладніше тепер — забезпечити всім необхідним наших товаришів у Темір-Су. І нам у цьому допомагає Іванцов. Мадике і Джамболот нав'ючують до відказу мого коня продуктами, цигарками і навіть фруктами і вирушають у Темір-Су. За згодою Іванцова, я запрошую приїхати в Аксу Лазієва, Баркова і Тюріна. Всі інші поїдуть, поминувши Аксу, в Учтурфан, до перевалу Бедель. По дорозі ми їх наздоженемо.

Ми приїхали в Аксу 5 листопада. Маленька радянська колонія готувалася до свята Жовтневої революції. І ми охоче включаємося в роботу. У приміщенні Радсіньторгу все миють, підлогу застеляють килимами, розвішують портрети членів Радянського уряду, лозунги, державні прапори Радянського Союзу. Тут передбачається прийом більше ніж ста гостей, що становлять верхівки місцевої адміністрації, купецтва і духовенства.

Сім років підряд Жовтневі свята заставали мене то в сідлі, то де-небудь у похідному бівуаку, то — в кращому випадку — у поїзді. Тепер нас чекає сюрприз — можливість зустріти велике свято Жовтневої революції, — але де? — в країні, де ще панує феодальний лад. Гістьми нашими будуть губернатор, повітові начальники, жандармські чини, купецтво і мусульманське духовенство.

Ранком, чисті, вибриті, одягнуті в костюми, взяті з складів Радсіньторгу, ми разом з Іванцовим зустрічаємо гостей.